«Матриця» як приклад супервізорського мислення в кіно

У продовження теми місяця, присвяченої супервізорським технікам і супервізорському мисленню, що проявляється в повсякденному житті, повернемося до нашої бесіди про фільми та кіногероїв, які відповідають такому типу мислення. Минулого разу ми розглянули образ професора Ленґдона, героя фільму «Код Да Вінчі», як кіновтілення супервізора, який відкриває простір для нового бачення своїй партнерці Софі Неве.

Сьогодні ми поговоримо про фільм, який з точки зору сюжету найповніше втілює супервізорський процес, а стилістично став вищою точкою розвитку постмодернізму в голлівудському кіно. (Так само, як «Код Да Вінчі», що вийшов на екрани сім років потому, став найнижчою точкою голлівудського постмодерну вже на його завершенні.) Йдеться про «Матрицю» 1999 року, тоді ще режисерів братів Енді та Ларрі Вачовскі.

У березні фільму «Матриця» виповнилося 26 років. Коли переглядаєш його сьогодні, дивує й тішить, наскільки ретельно й тонко, до найдрібніших деталей, продуманий цей фільм — ідеально збалансований як з точки зору закладених у ньому смислів, так і з точки зору жанрів, що поєднують фантастику, мелодраму, нуар, трилер, екшен і кіно про бойові мистецтва. І так само старанно фільм реалізований у плані дизайну, операторської роботи, передових спецефектів і монтажу. Немаловажно, що на відміну від затягнутих і позбавлених смаку продовжень, в оригінальній «Матриці» екшен не домінує над інтелектуальною складовою.

Якщо говорити про смисловий бік, то «Матриця» стала вищою точкою розвитку постмодернізму в голлівудському кіно не лише завдяки не менш блискучому змішуванню філософії, наукової фантастики, психоаналізу й псевдовчень у дусі нью-ейдж, а й тому, що чи не вперше в масовій культурі була запропонована модель альтернативного світогляду не в гетто наукової фантастики чи жанрового кіно, а на рівні міжнародного блокбастера, який став безпрецедентно популярним у всьому світі.

Брати Вачовські дають вельми дотепну відповідь на вічне питання: що не так з реальністю, яка нас оточує? Цим питанням кінематографісти задавалися всю другу половину дев’яностих, коли з’явився цілий ряд фільмів — «Шоу Трумана» Пітера Віра, «Темне місто» Алекса Пройяса, «Відкрий очі» Алехандро Аменабара і «Існування» Девіда Кроненберга, у яких реальність постає лише майстерною симуляцією. Причому в «Існуванні» також ідеться про комп’ютерну симуляцію, але тільки про її приватний випадок, тоді як у «Матриці» ця симуляція — глобальна. І, на відміну від нігілістичного шедевра Кроненберга, усвідомлення цієї ілюзорності навколишнього світу веде особистість до звільнення, а не до загибелі.

Будучи метафорою несвідомого, Матриця приховує від людини реальний світ, який знаходиться за межами сприйняття, усвідомити який звичними методами пізнання — травматично, а часто просто неможливо. Психоаналітичне тлумачення «Матриці» лежить просто на поверхні, адже сам фільм побудований як серія психоаналітичних сесій між Нео та Морфеусом, де корабель Морфеуса дотепно символізує кабінет психотерапевта. Точніше, Морфеус виконує функції супервізора для Нео-супервізанта: він не дає Нео відповідей, а лише вказує на можливість іншого погляду, нового бачення.

«Позиція супервізора додає абсолютно новий вимір — новий спосіб бачити, переживати й обробляти інформацію про те, що відбувається», — говорить у своїй лекції віцепрезидентка Української психотерапевтичної ліги, CEO Європейської школи психології Христина Кудрявцева.

Таким чином, фільм «Матриця» сам став для світу сеансом психотерапії.

Втім, його небувалий вплив на свідомість цим не обмежувався. Сюжет «Матриці», що акумулює в мотивах обраності та воскресіння алюзії на Новий Заповіт, ідеї радикального сумніву Рене Декарта та світу як симуляції Жана Бодрійяра, тоталітарну антиутопію Джорджа Орвелла тощо, не залишав глядачам жодного шансу пройти повз. Там, де інтелектуали знаходили відсилання до Платона і Бодрійяра, любителі наукової фантастики бачили парадокси Філіпа К. Діка та песимістичну футурологію Вільяма Ґібсона, чий вислів High Tech, Low Life — високі технології при низькому рівні життя — разюче точно передбачив цей дисбаланс у сучасному нам світі.

Навіть на зовсім поверхневому рівні сприйняття «Матриця» впливає на глядача, будучи динамічним і видовищним екшеном, ідеї якого можуть здаватися незвичними для типового споживача бойовиків, але не заважають отримувати задоволення від перегляду. Сам Жан Бодрійяр, який звинуватив авторів у невігластві, потрапив у пастку, коли написав, що це «фільм про Матрицю, який могла б зняти сама Матриця».

Зерна сумніву, посіяні авторами фільму, впали на підготовлений ґрунт. «Матриця» ідеально співпала з глядацьким запитом кінця століття на есхатологічне світовідчуття, пов’язане, зокрема, з комп’ютерною «проблемою 2000 року». (У зворотній перспективі до цієї схеми ідеально вкладається й прихід до влади в Росії Володимира Путіна.) Усе це пояснює, чому «Матриця» стала предметом майже релігійного культу. Недарма прем’єра першого фільму відбулася у день Світлого Христового Воскресіння.

Фільму пощастило з’явитися в правильний час — коли персональні комп’ютери вже стали буденністю, але люди лише відкривали для себе віртуальний світ. Тоді інтернет ще здавався новим космосом ХХ століття, точкою входу в ХХІ, яке уявлялось століттям інформації — коли саме інформація стане головним і найціннішим ресурсом. Щоправда, за якихось два десятиліття ми самі перетворили цей космос на інформаційне сміттєзвалище, наповнене рекламою, неуцтвом і відвертими фейками. Таким чином, Матриця з фільму Вачовскі стала геніальним передбаченням сучасних соціальних мереж.

Зрештою, «Матриця» стала останнім великим фільмом, що вплинув майже на всі сфери соціального життя. (Зазначимо, що згодом такими смислоформуючими явищами в мистецтві кіно стали серіали.) Так, пізніші стрічки на кшталт «Джокера» Тодда Філліпса чи «Паразитів» Пон Чжун Хо також активно обговорювалися — як у професійній пресі, так і в соцмережах. Але саме «Матриця» з її легко впізнаваним стилем надовго ввела в моду чорні плащі, телефони-розкладачки та сонцезахисні окуляри краплеподібної форми, які досі можна знайти в продажу за запитом «чорні окуляри Нео». А мем із двома пігулками не втрачає актуальності вже третє десятиліття.