«Сирени»: темна психологія того, як люди насправді потрапляють у секти

Подібно до інших незвичних серіалів, які досліджують тему груп із примусовим контролем, серіал «Сирени» акцентує увагу на «ексцентричності» життя в секті. Події розгортаються на віддаленому острові, де заможне товариство живе під екстравагантним керівництвом Мікаели Келл, більш відомої як Кікі (у виконанні Джуліанни Мур). Її віддані послідовники, багато з яких працюють на неї, намагаються догодити кожній її примсі.

Ця ретельно сконструйована реальність виглядає дивною, але зовні бездоганною, аж поки на острів не приїжджає стороння — Девон (Меґан Фейї), яка розшукує свою сестру Сімону (Міллі Олкок). Поступово вона починає викривати механізми контролю й культоподібної поведінки, що використовуються як інструменти пригнічення.

Легко сміятися разом із «Сиренами», захоплюючись химерними персонажами й абсурдними ритуалами, починаючи від помічниць, яким доручено надсилати інтимні повідомлення партнеру Кікі, закінчуючи ранковими церемоніями з ароматизації її шухляди з білизною. Ми хитаємо головою й упевнено думаємо: «Я б на таке ніколи не повівся. Я б просто пішов».

Але неприємна правда полягає в тому, що все набагато складніше.

Те, що ситкоми про секти часто упускають або свідомо обходять стороною, це глибоко маніпулятивна психологія, яка робить вихід із секти надзвичайно складним. Як показують дослідження досвіду учасників таких груп, мова йде не лише про фізичне утримання. Людей захоплюють ментально й емоційно. 

Я стикалася з цим у власних дослідженнях, вивчаючи, як допомогти дітям і їхнім родинам чинити опір експлуататорським і контролюючим структурам. У «Сиренах» це також присутнє, але часто губиться за фасадом дивакуватості й гротескної чарівності «спільноти Кікі».

У реальному житті захоплення починається з ізоляції. Нових учасників поступово відривають від звичного оточення — друзів, родини, системи підтримки.

У «Сиренах» це особливо помітно на прикладі Сімони, асистентки Кікі, та її сестри Девон, яка приїздить на острів як стороння. В одному з епізодів Сімона прямо заявляє Девон, що їхні однакові тату, символ сестринського зв’язку, більше нічого для неї не означають.

Те, що раніше було проявом любові, тепер у сприйнятті Сімони виглядає «вульгарним». Це показує, наскільки далеко вона відійшла від власних цінностей під впливом психологічного тиску. Потім настає так званий лав-бомбінг — потік похвали, уваги та демонстративної прихильності. Це відчувається як щось надзвичайне, особливо для людини, яку довгий час ігнорували або знецінювали.

Якщо людина дивується такій «турботі», група відповідає фразами на кшталт: «Бо ми бачимо тебе справжнього», або знецінює її попередні стосунки, принижуючи минулий досвід. Посил очевидний: «тільки ми тебе цінуємо. Тільки ми знаємо, хто ти є насправді».

Але фаза «медового місяця» швидко закінчується. Її змінює страх бути відкинутим. Група переконує людину, що тільки тут вона може розкрити свій потенціал, тільки тут вона здатна реалізувати своє «вище призначення» — звісно ж, під керівництвом лідера.

Лідери культів застосовують авторитарні тактики, часто представляючи себе як месійні фігури з особливими містичними силами. Вони вимагають безумовної лояльності й відданості. Будь-який сумнів або критичне запитання трактується не як обґрунтоване занепокоєння, а як слабкість або особистий недолік.

Покарання за інакодумство зміцнює владу лідера й надсилає всім іншим чіткий сигнал: не став запитань. Лідер і його вчення — поза сумнівом.

Відмова від сімейних зв’язків - це ще один поширений інструмент, до якого вдаються лідери культів, аби розірвати зв’язок людини з її близькими й ізолювати її від зовнішнього світу. У «Сиренах» ми бачимо, як сестринський зв’язок руйнується під впливом могутньої Кікі, яка цинічно використовує вразливість Сімони у власних інтересах. Такий рівень контролю може призвести до того, що людина починає робити те, чого ніколи б від себе не очікувала. Згадайте сцену, де Сімона без вагань жує жувальну гумку, яку щойно виплюнула Кікі. Це може здаватися огидним і неприйнятним, але насправді символізує щось значно глибше, а саме - повне підпорядкування однієї людини іншій.

Ми бачимо, як Кікі принижує Сімону, кажучи їй, що в неї неприємний запах із рота. Це не сприймається як жорстокість, а навпаки, як турбота. Коли Кікі протягує їй свою жуйку «щоб вирішити проблему», цей жест здається проявом доброти. Сімона вдячна й не ставить жодного запитання.

Свідомість Сімони вже під контролем. Девон запитує її: “Невже Кікі так глибоко вчепилася в твій мозок, що ти не розумієш, що в небезпеці?”.

Культи використовують методи реформування мислення. Вони «зламують» психіку, пригнічують критичне мислення й замінюють його страхом і залежністю. Постійне відчуття загрози й тривоги утримує учасників у стані хронічного стресу, не даючи змоги мислити ясно й ухвалювати раціональні рішення. І все це відбувається в середовищі, яке знову й знову подається як місце істинного щастя — і в яке самі учасники починають щиро вірити. Цей когнітивний дисонанс дозволяє культам утримувати людей навіть у ситуаціях тривалого психологічного чи фізичного насильства.

Навіть після виходу з культу наслідки травми можуть зберігатися роками, а іноді й усе життя. Люди часто залишають такі спільноти майже без ресурсів: з обмеженою освітою, втраченими професійними навичками, без фінансової незалежності чи житла — усе це раніше перебувало під повним контролем групи.

Багато хто з тих, хто пережив культ, страждає на психічні розлади й психосоматичні захворювання, спричинені хронічним стресом. У процесі відновлення їм потрібна тривала підтримка, різні форми допомоги та професійні втручання.

І все ж у масовій культурі культи досі часто подаються як щось кумедне. Травма редукується до жарту. Справедливості заради слід визнати: серіали на кшталт «Сирен» справді точно передають абсурдність культового життя. І, можливо, прочитавши цей текст, ви зможете за цим абсурдом побачити темну суть того, як насправді функціонують такі спільноти.

Для тих, хто пережив культ, це не дивина й не стиль. Це — травма.

Оригінал статті