«Еддінгтон». Перший фільм про пандемію COVID-19

14 серпня в прокат вийшов один з найбільш інтригуючих фільмів програми Каннського кінофестивалю-2025 — сатиричний вестерн «Еддінгтон». Фільм став першою спробою в масовому кіно осмислити пандемію COVID-19 та її наслідки. У результаті вийшла отруйна і зла соціально-політична сатира, яка свідомо не дає відповідей на поставлені питання.

Справедливості заради зазначимо, що фільми про пандемію коронавірусу з'являлися і раніше, наприклад, канадський малобюджетний трилер «Корона» (2020), знятий в одній локації, кабіні ліфта, одним кадром і в режимі імпровізації. «Еддінгтон» став першим масштабним кінопроектом з бюджетом 25 мільйонів, поставленим модним хоррормейкером Арі Астером. Але головне, «Еддінгтон» не використовує пандемію як привід, а намагається осмислити її наслідки. 

Це історія протистояння консервативного шерифа у виконанні всюдисущого Хоакіна Фенікса і прогресивного мера (Педро Паскаль) вигаданого крихітного містечка Еддінгтон в Нью-Мехіко, де карантинні заходи остаточно роз'єднують і без того нечисленне населення. Як у класичному вестерні, антагоністи, шериф Джо Крос і мер Тед Гарсія, не поділили жінку, владу і політичний вплив на майбутнє містечка: герой Паскаля лобіює будівництво в Еддінгтоні центру обробки даних, чому чинять опір городяни. 

Вимушена ізоляція неминуче призводить до психозів: проводячи цілодобово разом у закритому приміщенні, навіть члени сімей починають поступово ненавидіти один одного. У такій нездоровій обстановці на поверхню неминуче виходять таємниці минулого, досі благополучно приховані. Так, наприклад, герой Фенікса дізнається, що у його дружини (не менш всюдисуща, ніж її екранні партнери, Емма Стоун), яка перебуває в багаторічній депресії, в юності нібито був роман з Тедом Гарсія.

Через все ті ж санітарні обмеження мешканці Еддінгтона змушені проводити все більше часу в інтернеті, з часом неминуче занурюючись у болото провокацій, що нагнітаються в соцмережах численними інфлюенсерами. Пандемія коронавірусу якраз стала умовним вододілом в історії новітніх медіа, коли так звана пост-правда витіснила з віртуального простору журналістику факту. 

Теорії змови, в тому числі навколо виникнення коронавірусу і необхідності санітарних заходів (включаючи горезвісний масковий режим), рух Black Lives Matter, політичне протистояння напередодні виборів мера з неминучою війною компроматів, tik-tok-активізм і суперечки навколо будівництва дата-центру — все це розбурхує дозвільні уми занурених у свої смартфони мешканців Еддінгтона і поступово виплескується на вулиці. У другій половині фільму дія неминуче вибухає хвилею жорстокого насильства. 

Ця стрічка представляється вершиною умовної піраміди, що замикає не менш умовну трилогію метамодерністських неовестернів, які стали спробою соціально-політичного коментаря свого часу. Перші два фільми, звичайно ж, «Старим тут не місце» (2007) братів Коенів і «Три білборди на кордоні Еббінга, штат Міссурі» (2017) Мартіна Макдони. Обидва фільми, які стали гучними суспільними та кінематографічними подіями, багато і з задоволенням критикували за неправдоподібність. Так само «Еддінгтон» активно критикують — за нібито незв'язність історії та хаотичну драматургію.

Іноді дійсно може здатися, ніби Астер хотів втиснути у свій фільм якомога більше актуальних тем і смислів, від чого «Еддінгтон» часом і справді нагадує саркастичне поппурі новинних заголовків п'ятирічної давності, а режисер явно не справляється з тим, щоб правдоподібно пов'язати всі ниточки сюжету. 

Тим більше, що в головному Астер був документально точний. Згідно з даними з відкритих джерел, санітарна дисципліна під час карантину дійсно перебувала в прямій залежності від партійної ідентичності американців і соціального статусу. Нехтування масковим режимом і вакцинацією призвело до того, що смертність від наслідків коронавірусу в перший рік пандемії серед республіканців була вищою на 15-20%, а серед «кольорового» і малозабезпеченого населення — в середньому, вдвічі вищою, ніж у «білих» представників середнього класу. У свою чергу, тривожні та депресивні розлади зросли на 25%. Пандемія супроводжувалася небаченим вибухом дезінформації та конспірології, що можна було простежити, зокрема, і в українському сегменті соцмереж. Крім того, 2020 рік був відзначений безпрецедентними вуличними зіткненнями протестувальників з поліцією. Всі ці факти знайшли відображення у фільмі.  

Але в той же час саме ця хаотична, нелогічна на перший погляд драматургічна структура фільму найбільш об'ємно передає картину розпаду реальності. Під лавиною фейків і маніпуляцій світ у його проекції на маленьке містечко в Нью-Мексико опинився на межі масового божевілля і, по суті, тектонічних змін у політичному та суспільному житті.  

Безумовно, цей хаос є частиною режисерського задуму. Навіть з першого перегляду помітно, що незважаючи на безліч імпровізацій Фенікса, «Еддінгтон»  ретельно продуманий і структурований. Астер цілком свідомо не прояснює ключові моменти історії. Слідом за персонажами фільму глядач повинен включитися в конспірологічну гру і «викрити» таємну змову, в якій взяло участь все свідоме населення Еддінгтона.

Тим більше, що всі необхідні ключі режисер залишив на найпомітнішому місці.