Стівен Кінг: король жахів і майстер психоаналізу

Творчість Стівена Кінга вражає не лише винятковою плідністю автора, що може спершу відштовхнути вибагливого читача, звиклого до того, що кількість написаного тексту обернено пропорційна його художнім чеснотам. Наразі число виданих романів наближається до семи десятків, крім того, з часом письменник перетворив бренд "Стівен Кінг" на сімейне підприємство.

Літератури, що намагається пояснити феномен письма Стівена Кінга, не менше, ніж його власних книжок. Якщо коротко, в чому він полягає? Не сказати, щоб унікальність, але в дуже вдало реалізованому поєднанні масового й елітарного дозвілля (у чому, власне, і секрет майже будь-якого бестселера епохи постмодерну). Зокрема, у поєднанні бульварних сюжетів у дусі телесеріалу "Сутінкова зона" з психоаналізом.

Письменнику вдалося не лише оживити всі найпоширеніші схеми субкультури хорору, а й переосмислити їх у контексті соціально-політичного життя "одноетажної Америки" 1970-х – 1980-х років – періоду розквіту таланту Стівена Кінга. (Так само, як і творці хорорів того періоду зробили це в кіно – варто лише згадати імена Девіда Кроненберга чи Весса Крейвена.)

Стівену Кінгу вдалося вдихнути нове життя навіть у застарілі готичні сюжети. І парадоксальним чином усі ці письменники, які "продали душу дияволу", давно й не раз висміяні вампіри з перевертнями, древні божества, божевільні вчені й інші персонажі бульварних журналів 1920–1940-х років ідеально вписалися в буденність умовного Касл-Року.

Щодо впливу психоаналізу, то його не зміг уникнути жоден великий письменник другої половини ХХ століття – навіть ті автори, які заперечували цей вплив, як-от Володимир Набоков. Але що глибше Набоков занурювався в полеміку з Фрейдом, то лютіше лаяв фрейдизм, чудово усвідомлюючи прозорість власних текстів для психоаналітичної інтерпретації.