«Саван» Девіда Кроненберґа: казка про непропрацьоване горе

В інтернеті з’явився новий, уже 23-й повнометражний фільм канадського класика філософсько-сатиричних трилерів, основоположника субжанру боди-горору Девіда Кроненберґа. Очікуваний «Саван», уперше представлений ще на минулорічному Каннському кінофестивалі, один із найпсихотерапевтичніших фільмів режисера. Навіть більшою мірою, ніж біографічний «Небезпечний метод», присвячений стосункам Зиґмунда Фройда, Карла Ґустава Юнґа та Сабіни Шпільрайн, про який ми вже писали. До того ж «Саван» — це фільм, болісно актуальний у наш час, коли багато хто з нас переживає втрату.

Перше, що вражає вже зі стартових кадрах фільму — зовнішня схожість Венсана Касселя, виконавця головної ролі, з самим Кроненберґом: високий, з видовженим кістлявим обличчям, сиве волосся зачесане назад, у виразі обличчя — поєднання іронії та легкої відрази. Лише окулярів бракує. Дружина героя Касселя нещодавно померла від раку і він так само не може змиритися із втратою. Новий фільм Кроненберґа — це проживання особистої втрати: у 2017 році в 66-річному віці пішла з життя його кохана дружина Керолайн.

Відтоді саркастичний філософ жанру горор, відомий фільмами про розпад і трансформацію тіла (боди-горорами) під впливом технологій, а згодом і соціальною сатирою про розпад особистості та свідомості, зняв лише два фільми. Це «Злочини майбутнього», символічно названий на честь його ж ранньої стрічки 1970 року — свого роду підбиття підсумків, у якому режисер повертається до ключових тем і образів. 

Стрічка стала помітною подією 2022 року, хоча критики нарікали за вторинність історії та розмитість сюжету. І короткометражка з промовистою назвою «Смерть Девіда Кроненберґа», створена разом із донькою Кейтлін у 2021-му. У ній 78-річний Кроненберґ у піжамі й халаті знаходить вранці у власному ліжку свій труп (реалістичну ляльку, створену фахівцями з Black Spot FX) і прощається з собою.

Третій фільм, власне, «Саван» — про неможливість змиритися зі смертю близької людини. Навіть якщо ти сам вже символічно мертвий, але знову й знову прокидаєшся вранці, як герой тієї короткометражки. Критики назвали «Саван» «технологічним трилером, що поєднаний із екзистенційним дослідженням горя» та «найкращим фільмом режисера за останні роки».

Головний герой, Карш, після смерті дружини (у стрічці Діана Крюґер грає одразу двох сестер) створює інноваційне кладовище для заможних людей. За допомогою спеціального електронного савана й мобільного додатку вони можуть у режимі онлайн стежити за процесом фізичного розпаду тіл померлих. Одержимий цим видовищем, Карш втрачає відчуття реальності: межа між життям і смертю стирається. Кінцівка фільму — очікувано трагічна, хоча й формально лишається відкритою.

До теми втрати Кроненберґ звертався вже раніше: у класичному «Нерозлучні» (1988), де досліджує повільний фізичний, моральний і психологічний розпад близнюків-гінекологів (Джеремі Айронс), і в шокуючому фрейдистському психотрилері «Павук» (2002), де герой, блискуче зіграний Рейфом Файнзом, поступово втрачає розум, реконструюючи в пам’яті вбивство матері, якому став свідком у дитинстві.

До «Савану» висуваються ті ж претензії, що й до «Злочинів майбутнього»: сюжет виглядає надуманим і фрагментарним, а історія — радше приводом для роздумів. Цього разу — про смерть, втрату, неможливість попрощатися і руйнівний вплив технологій на психіку.

Та постановка, як завжди, на висоті, операторська робота бездоганна. Вражає колористика, стилізована під зображення, створені штучним інтелектом, іронічний коментар Кроненберґа про сучасний кінопроцес і водночас натяк: усе, що ми бачимо, змодельоване додатком Карша. Режисер уміло відтворює гіпнотичну атмосферу, знайому з його попередніх фільмів, особливо у сценах, де до героя приходить мертва дружина. Це нагадує найкращі приклади його авторського стилю: еротизм, боди-горор і чорний гумор.

Фільм важливий і з точки зору психотерапії — він наочно демонструє симптоми незавершеного горя. У психотерапії практикується занурення в травмувальні спогади, але лише дозовано й під супроводом фахівця. Карш, отримавши безконтрольний доступ до трансляції розкладання тіла дружини, лише посилює свій посттравматичний стан.

Психологи наголошують: горе — не лише емоція, а й тілесна реакція на втрату, зокрема «фантомний біль» від відсутності фізичного контакту. Занурення Карша у віртуальну реальність розмиває межі між «Я» і «Іншим», не дає йому відпустити образ дружини. Вона досі живе в його психіці: Карш відчуває її емоції та біль як свої, немов стає її продовженням. Додаток тримає його в циклі переживання втрати, не дозволяє пройти шлях прощання і почати нове життя. (Хоч він і намагається — ходить на побачення, шукаючи нові стосунки.)

Нескінченне переживання втрати через технологію «Саван» яскраво і достовірно показує ризики ускладненого горя, про які йдеться в професійній літературі. І водночас ця історія підкреслює: пережити втрату неможливо наодинці. Важливо мати поруч фахівця — і знайти у житті нові сенси, нові причини жити.