Головний сон в історії кіно. «Заворожений» Альфреда Гічкока

У продовження теми цього місяця, присвяченої публікаціям про сновидіння, звернімося до одного з перших «психоаналітичних» фільмів, у якому значне місце займає сцена сну головного героя. Ця сцена, зрежисована великим Альфредом Гічкоком спільно з іконою сюрреалізму Сальвадором Далі, стала головним кінематографічним сном в історії кіномистецтва, і без того витканого зі снів наяву. Отже, зустрічайте — «Заворожений», один із перших шедеврів Гічкока 1945 року.

«Отже, сни починаються тут. Вони розкажуть про те, що ви приховуєте. Але розкажуть безладно, наче загадку або головоломку. Завдання психоаналітика — взяти ці уламки, скласти їх у правильному порядку й з’ясувати, якого біса ви там у собі приховали».

Ще в тридцятих роках, після приходу Гітлера до влади, Америка почала приймати інакодумців-німців, які тікали з Європи від нацистів. Серед учених, що знайшли нову батьківщину за океаном, було чимало послідовників Фройда. Психоаналіз потрапив на сприятливий ґрунт і до початку сорокових, як твердять дослідники, перетворився на щось на зразок американської релігії.

Звісно, в багатій і сонячній Каліфорнії психоаналітики розгорнулися особливо широко: високопоставлені працівники кіновиробництва були платоспроможними клієнтами, а головне — з огляду на їхню стресову роботу — ідеальними пацієнтами. Власного психоаналітика з’явився і в Девіда Селзніка, легендарного кінопродюсера, який створив один із головних американських шедеврів — «Звіяних вітром». Саме він запросив до Голлівуду модного британського режисера Альфреда Гічкока. Їхні стосунки найкраще характеризує той факт, що Гічкок надав убивці зі свого фільму «Вікно у двір» зовнішність і манери продюсера.

Історія замовчує, в чию голову спершу — Селзніка чи Гічкока — прийшла ідея зняти детективну історію, в якій замість традиційного сищика розслідування проводив би психоаналітик. У будь-якому разі, саме Гічкок першим звернув увагу на роман Френсіса Бідінга (колективний псевдонім Хіларі Сондерса та Джона Палмера) «Дім доктора Едвардса», а Селзніка вдалося вмовити викупити права на книгу за доволі значну суму. У романі йшлося про божевільного з небезпечною бритвою, який очолив психіатричну лікарню.

Зараз це сприймається як голлівудський анекдот, але Селзнік наполягав, щоб значна частина фільму була заснована на його особистому досвіді психотерапії. Він навіть привів на знімальний майданчик свою психотерапевтку, аби вона стала технічною консультанткою фільму. І ця жінка навіть намагалася сперечатися з Гічкоком щодо правдоподібності одного з епізодів з погляду психоаналізу — з режисером, який стверджував, що якщо ефектна сцена здається нелогічною, то логіку слід викинути у вікно. За легендою, Гічкок відповів психотерапевтці Селзніка так: «Дорога, це ж лише кіно».

Безперечно, теорія несвідомого була створена, ніби спеціально для режисерської манери Гічкока, який твердив, що глядачам завжди цікавіше здогадуватися, ніж знати. Тому він насичував кадр такими деталями й образами, які здавалися непомітними під час перегляду, але впливали на підсвідомість глядача. Наприклад, у знаменитому «Психо» героїня Джанет Лі, яка вкрала велику суму грошей, готується до втечі. Глядач із зацікавленням стежить за тим, як жінка переодягається, але навряд чи звертає увагу на те, що, переступивши межу закону, вона змінює білу білизну й білу сумочку на чорну білизну і чорну сумочку.

Сучасному глядачеві «Заворожений» може здатися дещо наївним фільмом: ми звикли до іншого темпоритму й монтажу, до відвертіших стосунків між персонажами (у 1945 році, коли знімали «Завороженого», у Голлівуді діяла справжнісінька цензура), а мелодраматизм стрічки може викликати усмішку своєю підкресленою старомодністю. І залишається тільки пошкодувати, що свавільний Селзнік значно скоротив під час монтажу головний атракціон цього фільму — сцену сну героя Ґреґорі Пека.

Гічкок із самого початку знав, що зніматиме цю сцену у співавторстві з Сальвадором Далі, одним із творців сюрреалістичного шедевра «Андалузький пес». (Кадр зі сцени сновидіння, в якому працівник казино розрізає ножицями полотно з зображенням ока, прямо цитує не менш знаменитий кадр із бритвою, що розрізає око молодої жінки.) І хоча Селзнік був неприємно вражений гонораром, який запросив Далі, він усе ж вважав участь модного художника хорошою рекламою.

Але Далі виявився ще складнішим співробітником, ніж сам Селзнік. Мегаломан, що ретельно культивував імідж «божевільного генія», він вимагав втілення на плівці візуальних фантазій, які було складно реалізувати.

У знаменитій книзі «Гічкок/Трюффо» режисер згадував: «Я хотів працювати з Далі через архітектурну точність його робіт, але в нього були й доволі дивні ідеї. Наприклад, він хотів, щоб в одній зі сцен статуя розкололася, як мушля, і з неї виповзли полчища мурах, а біля підніжжя стояла Інгрід Бергман, вкрита цими мурахами». Навіть для Гічкока, який без збентеження називав акторів «худобою», це було занадто. До того ж, за чутками, ексцентричний британець був закоханий у Бергман і не міг допустити до неї такого бестактного поводження.

Усього Далі намалював п’ять шестиметрових полотен і безліч етюдів, на основі яких були створені декорації, але з двадцяти відзнятих хвилин Селзнік пустив під ніж сімнадцять. Зокрема, у фільм не увійшла сцена з парами, що танцюють під чорними роялями, підвішеними за ніжки до стелі. Зате можна побачити, окрім величезних полотен із очима, типові для Далі викривлені, сюрреалістичні пейзажі й людину з обличчям, замотаним у газову тканину — як на знаменитій картині Рене Маґрітта «Закохані». Згодом образ безликого перекочує в класику джалло — «Кров і чорне мереживо» Маріо Бава 1964 року. А полотна, створені Далі для «Завороженого», як твердять в інтернеті, виставлені в галереї Каунті-Голл у Лондоні.

Попри відому старомодність постановки, «Завороженого» вирізняє липка, сомнамбулічна атмосфера кошмарного сну, яка згодом отримає ще більше розвитку у визнаних шедеврах режисера, таких як «Запаморочення» або «Розірвана завіса». (Але фірмовий гумор Гічкока на місці: наприклад, якщо нам сняться лікарі, то обов’язково з бородою.)

Але навіть у цій атмосфері сцена сновидіння виділяється яскравою світловою плямою. Значно випереджаючи свій час, вона справила помітний вплив на подальші візуалізації снів на екрані. Залишається додати, що «Заворожений» був номінований на п’ять премій «Оскар», але отримав лише дві. Перша статуетка дісталась композитору Міклошу Рожі за найкращу музику до фільму, а другу отримав Михайло Чехов як найкращий актор другого плану за створений образ мудрого й трішки кумедного психоаналітика.