Не дивіться вгору. Або мій важливий урок за три роки війни

Ми ніколи не дивимось випадкові фільми. Я це добре знаю і тисячу разів говорила своїм клієнтам. Але, скоріш за все, в той день мій внутрішній психотерапевт спав, і не знайшлося нікого, хто б поставив мені очевидне питання: чому саме цей фільм? Яку правду ти добре знаєш, але відмовляєшся усвідомити? 

1 січня 2022 року для мене почалося з перегляду фільму «Не дивіться вгору» — історії про те, як двоє астронавтів намагаються попередити людство про наближення катастрофи. Але їх ніхто не чув...

Ми ніколи не дивимось випадкові фільми. Я це добре знаю і тисячу разів говорила своїм клієнтам. Але, очевидно, в той день мій внутрішній психотерапевт спав, і не знайшлося нікого, хто поставив би мені питання: чому саме цей фільм? Яку правду ти добре знаєш, але відмовляєшся усвідомити?

Відповідь була б ясною, як день: війна. Війна неминуча.

Коли зараз я аналізую політичні події останніх років — у мене виникає тільки одне запитання: як? Як стільки людей (і я в їхньому числі) так довго могли жити у своїй мушлі і не бачити очевидного? 

І якщо говорити про важливі уроки війни для мене, то це, безумовно, про усвідомлення тієї сили, з якою ми здатні заперечувати та ігнорувати реальність.

Я добре знала це правило, як психотерапевт. Але ми забуваємо всі правила, коли йдеться про емоційно значущі для нас речі. Бо усвідомити, що буде війна — це дуже боляче. І психіка обирає «не дивитися вгору».

І тоді по-новому звучить банальна істина про те, що світом володіє той, хто володіє інформацією. Уся інформація є завжди. Питання лише в тому, яку її частину ми готові побачити, прийняти, усвідомити.

Хтось закриває очі на можливості. Хтось — на небезпеку. Хтось — на добро, хтось — на зло. Але спільне одне — кожен із нас у цей момент на тисячу відсотків впевнений: оце і є реальність! Хоча насправді — це лише наша мушля. Крихітна частина інформації, яка вписується в нашу картину світу і не вимагає від нас надто великого зусилля. 

Можливо, те, що ми називаємо особистісним розвитком — це і є розширення нашої здатності «дивитися вгору».