Нейровідмінність у парламенті: кейс Мар’яни Безуглої та суспільна реакція

У липні 2025 року народна депутатка України Мар’яна Безугла публічно заявила, що має діагноз «синдром Аспергера» - одну з форм розладу аутичного спектра (РАС). Її допис у Facebook був відповіддю на хвилю критики, спрямованої на її поведінку під час виступу в сесійній залі парламенту.

Це зізнання викликало широкий суспільний резонанс: від слів підтримки й розуміння, до выдвертого глузувань, стигматизації та нової хвилі дискримінаційних коментарів.

Цей випадок відкрив важливе суспільне вікно: на що здатна публічна особа з нейровідмінністю? Як реагує суспільство на такі зізнання? І чому стигма досі переважає над емпатією?

Що сталося: заява депутатки й її контекст

Наприкінці липня 2025 року народна депутатка Мар’яна Безугла, колишня заступниця голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, публічно повідомила, що має синдром Аспергера — одну з форм розладу аутичного спектра.

Її заява пролунала у відповідь на хвилю критики після виступу у Верховній Раді — різкого, емоційно стриманого і, на думку деяких колег, «некоректного». Допис із формулюванням «Я не емоційна. Я інакша. І так, у мене синдром Аспергера. Це не робить мене гіршою» з’явився у Facebook 26–27 липня 2025 року, спочатку у вигляді коментаря під обговоренням, а згодом — у публічному дописі.

Упродовж наступних днів у соцмережах почали ширитися коментарі, меми, жарти й відверто хейтерські публікації, у яких синдром Аспергера перетворювали на синонім «відсутності співчуття» або «неадекватності».

Ця реакція оголила глибоко вкорінену стигму щодо психічного здоров’я та нейровідмінності, яка досі суттєво впливає на формування громадської думки в Україні.

Що таке синдром Аспергера?

Синдром Аспергера — це форма розладу аутичного спектра (РАС), яку раніше вважали окремим діагнозом, однак сьогодні класифікують як один із варіантів аутизму без інтелектуального дефіциту чи затримки мовлення. Цей стан характеризується труднощами у соціальній взаємодії, схильністю до буквального мислення, фіксацією на вузьких інтересах, високою чутливістю до сенсорних подразників і часто — нестандартним стилем комунікації.

На відміну від класичного аутизму, інтелектуальний розвиток зазвичай не порушується. Багато людей із синдромом Аспергера мають високий рівень аналітичного мислення, уваги до деталей, системності й послідовності, це так звані сильні сторони нейровідмінності, які можуть бути ресурсом у науці, техніці, мистецтві чи управлінні.

Суспільна реакція: між підтримкою й упередженням

Попри те, що частина користувачів соцмереж висловила підтримку Мар’яні Безуглій і подякувала їй за відвертість, загальний тон публічної дискусії виявився тривожним. Серед численних реакцій — зневажливі жарти, сумніви в діагнозі, вимоги «залишити політику», «лікуватися» або просто «мовчати».

Це типовий приклад ейблізму — дискримінації на підставі психічних або когнітивних відмінностей. Показово й те, що навіть деякі публічні експерти чи політики уникали відкритих коментарів, побоюючись асоціацій із «психіатричними відхиленнями».

На цьому тлі постає принципове запитання: чи має людина з діагнозом аутизму право на публічну діяльність? Чи зобов’язана вона пояснювати свою інакшість, аби зберегти легітимність у суспільстві?

Світовий досвід: нейровідмінність у політиці

У різних країнах світу дедалі частіше з’являються політики, громадські діячі та активісти, які відкрито говорять про свій аутизм або інші форми нейровідмінності. Це формує новий дискурс, не про «обмеження», а про інклюзію, потенціал і право бути інакшим.

Так, Грета Тунберґ, всесвітньо відома екоактивістка зі Швеції, відкрито заявила про свій діагноз аутизму, назвавши його своєю «надсилою». Її відвертість допомогла мільйонам людей у всьому світі краще зрозуміти нейровідмінність і подолати поширені упередження.

У Великій Британії депутатка парламенту від Консервативної партії Паула Маккліф, яка має діагнози аутизму й ADHD, активно виступає за права нейровідмінних людей. Її парламентська діяльність спрямована на покращення доступу до освіти, охорони здоров’я та соціальних послуг для цієї спільноти.

В Ісландії депутатка Альтингу Þórhildur Sunna Ævarsdóttir підтримувала низку ініціатив на захист прав людей з аутизмом та іншими нейропсихіатричними станами. У США Джон Маршалл, член шкільної ради округу Кобб у штаті Джорджія, є одним із небагатьох посадовців, які відкрито ідентифікують себе як аутичні.

Хоча публічні особи з нейровідмінністю досі часто зіштовхуються з упередженнями, приклади їхньої участі у політиці змінюють уявлення про межі можливого. Їхня відкритість допомагає долати стигму і демонструє, що нейровідмінність не є перешкодою до лідерства, відповідальності й активної громадянської позиції.

Професійний коментар: що варто знати про синдром Аспергера

Синдром Аспергера не є хворобою, що потребує лікування. Це форма нейророзвиткової відмінності, яка не виключає працездатності, лідерського потенціалу, високого інтелекту, здатності до емпатії чи відповідальності. Водночас вона може ускладнювати соціальні взаємодії та викликати дистрес у середовищі, що не враховує особливостей сприйняття й комунікації.

Як зазначає психіатр Андрій Коваль, синдром Аспергера — це «інакша нейропсихологічна конфігурація»:

«Це не дефіцит — це відмінність. Людина з Аспергером може бути блискучим стратегом, глибоким експертом, але їй складно зчитувати соціальні натяки або підтримувати small talk. У сприятливому середовищі такі люди реалізують величезний потенціал — у несприятливому ж стикаються з тривогою, вигоранням, депресією».

Психологічна підтримка й підхід до РАС

Допомога людям із розладами аутичного спектра (РАС), зокрема дорослим, може включати: 

• індивідуальну або групову психотерапію;
• тренінги соціальних навичок;
• супровід у сфері працевлаштування (використання нейродивергентних практик);
• за потреби — фармакотерапію при супутніх тривожних або депресивних симптомах.

Не менш важливим є підвищення обізнаності серед роботодавців, представників публічних інституцій, освітян. Інклюзивність починається з розуміння — і саме знання створює умови для безпечного середовища.

Публічне зізнання Мар’яни Безуглої стало лакмусовим папірцем для українського суспільства. Воно продемонструвало: навіть у 2025 році тема психічного здоров’я й нейровідмінності залишається табуйованою, малоусвідомленою і подекуди — токсичною.

Та водночас це зізнання відкриває можливість: розпочати серйозну розмову про нейровідмінність, започаткувати інклюзивні практики в політиці, освіті, медіа. Адже публічні лідери з синдромом Аспергера — не виняток. Вони були, є і будуть. І наше завдання як суспільства — не таврувати, а розуміти.