«Піраміда», якої не було: що ми не так зрозуміли про Маслоу

1 квітня 1908 року народився Абрахам Гарольд Маслоу — засновник гуманістичної психології, який поставив у центр уваги не патологію, а прагнення людини до зростання, розвитку й сенсу. Сьогодні його ім’я міцно пов’язане з популярною «пірамідою потреб». Та що, як ця піраміда — не зовсім його? А точніше — зовсім не його?

Попри популярність схематичної «піраміди Маслоу», сам Абрахам Маслоу ніколи не зображував свою ієрархію потреб у вигляді піраміди. У жодному з його основних текстів - від класичної статті A Theory of Human Motivation (1943) до книги Motivation and Personality (1954) де немає ані графіків, ані вимоги задовольняти потреби поетапно.

Навпаки, Маслоу вважав свою модель динамічною: порядок актуалізації потреб залежить від контексту, культури, особистої історії. Людина може прагнути краси, любові, самореалізації навіть у найнестабільніших умовах, адже це не виняток, а частина природи людської мотивації.

То звідки ж узявся трикутник? Ймовірно, візуальна метафора піраміди з’явилася у 1950–60-х у підручниках з менеджменту й маркетингу. Одним із перших, хто представив її в бізнес-контексті, був Чарльз Макдорманд, консультант, який опублікував спрощену схему у журналі Business Horizons. Вона добре «працювала»: проста, зрозуміла, придатна для презентацій. Саме тому й стала популярною навіть серед викладачів психології.

Зручна схема витіснила складну ідею. Зрештою ми отримали не Маслоу, а міф про нього.

Маслоу не будував «поверхів», він говорив про цілісний досвід. Його модель описує мотивацію як багаторівневу, але не ієрархічно замкнену. Фізіологічні потреби можуть домінувати в критичних умовах, але це не означає, що соціальні, естетичні чи духовні в цей час зникають.

У пізніх роботах, як-от The Farther Reaches of Human Nature (1971), він додає когнітивні потреби (досліджувати, пізнавати), естетичні (відчуття гармонії, краси) та трансцендентні, ті, що ведуть людину за межі власного «я», до служіння, сенсів, зв’язку з чимось більшим.

Потреба в самореалізації, на думку Маслоу, не з’являється лише тоді, коли задоволено все інше. Вона може прориватися через нестачу, як у митців, активістів, волонтерів, що діють усупереч умовам. Маслоу писав про це, досліджуючи постаті, які його надихали: Ейнштейн, Рузвельт, Гакслі.

Серед його послідовників був Карл Роджерс, Ролло Мей, Віктор Франкл. А Клер Грейвз узагалі запропонував альтернативну «спіральну» модель, де потреби розгортаються залежно від етапу розвитку суспільства. Усе це далеко за межами трикутника.

Цікаво, що попри спрощення, піраміда як метафора виявилась живучою. Вона використовується:

• У психотерапії, як інструмент діагностики: на якому рівні зосереджений запит клієнта? Чи це потреба у базовій стабільності, чи у стосунках, чи у сенсі?

• У травмотерапії, для аналізу, які потреби були порушені й що саме треба відновити (безпека, контроль, довіра).

• У коучингу, для роботи з усвідомленням: що саме рухає людиною? Які потреби насправді є «актуальними», а які були нав’язані?

• У педагогіці, для створення середовища, де учень може навчатися, бо почувається безпечно.

• У маркетингу, для побудови комунікації: що саме резонує з клієнто - функціональність, статус, емоція, сенс?

Модель працює доти, доки ми пам’ятаємо: це лише схема. Ідея Маслоу набагато глибша. Вона про те, що в кожній людині є потенціал зростання, що ми не лише реагуємо на стимули, а шукаємо зміст, зв’язок, красу.

Останні десятиліття повернули до життя інтерес до справжнього Маслоу. Наприклад, у 2011 році психолог Скотт Баррі Кауфман запропонував оновлену модель, де людська мотивація представлена як хвиля, що постійно рухається. У цій хвилі є простір для безпеки, зв’язку, креативності, смислів і всі вони можуть з’являтися не по черзі, а одночасно, в русі.

Це добре узгоджується з позитивною психологією (Мартін Селігман), нейронаукою емоцій (Ліза Барретт), сучасною травмотерапією (Бессел ван дер Колк), майндфулнес-практиками. І все це по-своєму продовження гуманістичної традиції Маслоу.