Франко Базалья: демократія в психіатрії та свобода як засіб лікування

11 березня 1924 року у Венеції народився Франко Базалья, який увійшов в історію як видатний італійський психіатр, невролог, професор, найбільший реформатор системи психіатричної допомоги XX століття. Його ім’я тісно пов’язане з так званим «Законом 180» (або «Законом Базальї»), що поклав початок радикальним змінам у підході до лікування та соціальної інтеграції людей із психічними розладами в Італії. Рух «Демократична психіатрія» (Psichiatria Democratica), лідером якого він був, став символом гуманізації, відмови від репресивних заходів і максимального залучення пацієнтів до соціального життя. Нижче ми розглянемо основні етапи біографії Базальї, сутність і значення його реформ, а також їхній вплив на світову психіатрію.

Франко Базалья народився в сім’ї середнього достатку. Він здобув класичну гуманітарну освіту, вступивши до університету на медичний факультет. Захопився вивченням неврології та психіатрії, що визначило його подальшу наукову та практичну кар’єру. Формування Базальї як мислителя відбувалося в період глибоких змін у повоєнній Італії, коли радикальні соціальні та культурні ідеї знаходили дедалі більший відгук у суспільстві. Поряд із цим, у Європі середини XX століття посилювалася критика застарілих методів утримання пацієнтів у психіатричних закладах.

Закінчивши університет і захистивши дисертацію, Базалья зіткнувся з реальністю психіатричних клінік, де панували суворі й часто негуманні порядки. Система утримання пацієнтів у закритих психіатричних лікарнях зводилася до ізоляції та придушення, що лише посилювало страждання хворих і не сприяло їхній реабілітації. Саме тоді Базалья почав формувати критичний погляд на подібні практики. Він вважав, що існуюча модель не лише не допомагає пацієнтам, а й породжує додаткове насильство та стигматизацію.

Один із ключових етапів у діяльності Базальї пов’язаний з його призначенням директором психіатричної лікарні в Горіції (Gorizia) у 1961 році. На той час заклад являв собою типову для епохи закриту клініку, чиї стіни приховували важкі умови утримання. Новий директор рішуче взявся за реформи: протягом кількох років він поступово ліквідовував сувору ієрархію в лікарні, скасовував покарання та механічну ізоляцію. Натомість запроваджував так звані «відкриті двері», коли пацієнти отримали можливість вільно пересуватися між відділеннями, а інколи й залишати територію лікарні у супроводі спеціалістів.

Принциповим нововведенням стало те, що медичний та адміністративний персонал почав активно залучати пацієнтів до обговорення поточних справ і до власного процесу лікування. Таким чином, Базалья прагнув показати, що «хворий» насамперед залишається людиною зі своїми правами й потребами, а суспільство має його підтримувати, а не ізолювати.

Паралельно з практичною діяльністю Базалья продовжував наукову роботу й читав лекції в різних університетах Італії. Його книги та статті, засновані на досвіді перетворень у Горіції, викликали великий резонанс в інтелектуальному середовищі Італії. Такий підхід отримав назву «демократичної психіатрії» — напряму, що ставив у центр уваги права людини, її особистісну автономію та максимально можливу інтеграцію в соціальне середовище.

Наступним важливим кроком стало призначення Базальї директором психіатричної клініки в Трієсті. Саме там його ініціативи стали ще радикальнішими. Лікарня в Трієсті поступово перетворилася на своєрідну лабораторію нових підходів: міждисциплінарні команди лікарів, психологів, соціальних працівників і педагогів розпочали спільну роботу, спрямовану не лише на медичний супровід, а й на соціальну реабілітацію пацієнтів.

Серед ключових ідей Базальї був тезис про «свободу як терапевтичний засіб»: якщо дозволити людині взяти на себе відповідальність за власне життя, довіряти їй у прийнятті рішень, вона буде прогресувати не тільки в соціальному, а й у клінічному плані. Пацієнти поступово вливалися в міське життя, отримували доступ до працевлаштування, освітніх програм, культурних заходів. Медична допомога не припинялася, але відходила на другий план, стаючи лише одним з аспектів цілісної системи соціальної підтримки.

Концепція «В’язні психіатричних лікарень» (так називалася одна з книг Базальї) ґрунтувалася на критиці самої парадигми існування психіатричних госпіталів як місць «ізоляції» людей, які, на думку суспільства, не здатні жити в «нормальних» умовах. Базалья та його однодумці вказували, що це — хибне замкнене коло: пацієнти, ізольовані в лікарні, посилюють відчуття власної непотрібності, безпорадності, а згодом ще більше втрачають соціальні навички, що знову «підтверджує» їхню нібито нездатність жити поза стінами клініки.

До середини 1970-х років діяльність Базальї отримала загальнонаціональне визнання, його ідеї активно обговорювалися в італійському парламенті та на різних громадських платформах. У результаті в 1978 році був ухвалений «Закон 180» («Legge 180»), який фактично забороняв будівництво нових психіатричних лікарень і передбачав поступове закриття вже існуючих. Цей революційний на той час акт став основою для переходу Італії до суспільно-орієнтованої моделі лікування психічних розладів.

Реформа, ініційована Базальєю, передбачала:

1. Декриміналізацію психічного захворювання: визнання того, що людина, яка страждає на психічний розлад, не є «загрозою суспільству» за замовчуванням.
2. Наголос на місцеві служби та амбулаторне лікування: замість госпіталізації пацієнту пропонувалися консультаційні, соціальні та реабілітаційні служби за місцем проживання.
3. Максимальне залучення родичів і місцевої спільноти: близькі пацієнта та соціальні організації залучалися до процесу супроводу, що сприяло адаптації людини в повсякденному житті.
4. Повага до прав пацієнтів: більш жорстке законодавче регулювання щодо будь-яких форм насильства та примусового лікування, а також контроль з боку держави та громадських організацій.

Однак ухвалення закону не означало миттєвого й безпроблемного зникнення старої системи. Перехід до «відкритої» психіатрії вимагав часу, фінансування та перенавчання тисяч працівників. Попри це, реформи просувалися, і в більшості регіонів Італії психіатричні лікарні почали замінювати мережею невеликих центрів допомоги та денних стаціонарів.

Завдяки працям Базальї та його соратників в Італії сформувався потужний громадський рух, що отримав назву «Демократична психіатрія». Він спирався не лише на медичні та психологічні теорії, а й на соціологічні, філософські, політичні ідеї. Демократичність у психіатрії, на думку Базальї, передбачає: визнання невід’ємних прав і гідності кожного пацієнта, подолання стигматизації психічних захворювань шляхом просвіти та залучення суспільства. Створення гнучких форм соціальної адаптації та інститутів, що дозволяють людям із психічними розладами жити повноцінним життям і не почуватися «ув’язненими». А також відкритий діалог між державою, медичною спільнотою, пацієнтами та їхніми родинами.

Базалья наголошував, що реформувати психіатрію неможливо без змін на рівні культури та політики. Для успішної деінституціалізації (процесу закриття психіатричних лікарень) були потрібні не лише законодавчо-адміністративні акти, а й загальна зміна ставлення суспільства до «інакшості».

Попри значний ентузіазм, «Закон 180» і реформи Базальї піддавалися критиці. Деякі фахівці вказували на ризики, пов’язані з передчасним закриттям великих спеціалізованих установ. Виникали побоювання, що люди з тяжкими формами психічних розладів можуть опинитися на вулиці без достатньої підтримки, що підвищить ризик соціальної маргіналізації. Крім того, було необхідне постійне фінансування для створення та підтримки мережі територіальних служб.

Звучали також зауваження, що в Італії припинили будівництво великих психіатричних лікарень, але це не виключило існування деяких «інтернатів» для пацієнтів із хронічними захворюваннями або серйозними соціальними проблемами. Противники реформ іноді звинувачували Базалью в «ідеалізмі», стверджуючи, що він недооцінює тяжкість окремих станів. Однак прихильники наголошували, що повноцінне втілення ідей деінституціалізації можливе лише за належної політичної волі та серйозної економічної підтримки.

Франко Базалья помер у 1980 році, не побачивши остаточної реалізації свого проєкту по всій Італії, проте його спадщина продовжує впливати на розвиток психіатрії в багатьох країнах. Італійська модель community-based psychiatry (громадської психіатрії) стала яскравим прикладом того, як можна змістити акцент із госпіталізації на профілактику, амбулаторне лікування, соціальну реабілітацію та підтримку.

Сьогодні, через десятиліття, багато країн поступово впроваджують елементи «демократичної психіатрії»: створюють мультидисциплінарні центри, розвивають систему домашніх візитів, організовують служби психологічної та соціальної допомоги в рамках первинної медичної допомоги. В основі цих змін лежить розуміння того, що психічне здоров’я — це не лише медична, а й соціальна, культурна та політична проблема.

Можна сказати, що головна заслуга Франко Базальї полягає в тому, що він став каталізатором моральних змін, висунувши на перший план принцип гуманізму та поваги до людини. Завдяки його зусиллям психіатрія почала повертатися до пацієнта «обличчям»: як до особистості зі своєю історією та правами, а не просто до «хворого», що потребує контролю.

Франко Базалья — фігура колосального значення для історії психіатрії та всього гуманітарного знання XX століття. Його реформи зумовили безпрецедентні для Італії та багатьох інших країн зміни у ставленні до людей із психічними розладами, відкривши шлях до більш гуманного та цілісного підходу в лікуванні. Шлях, який пройшли Базалья та його колеги, був непростим: він стикався з нерозумінням, бюрократичними перешкодами, професійною критикою. Однак зрештою йому вдалося змінити саму парадигму, у якій існувала психіатрія: з репресивного інституту, що ізолював людину, вона почала перетворюватися на систему, покликану допомагати, адаптувати, повертати людей у суспільство.

Для самої Італії реформи Базальї стали важливим етапом у розвитку громадянських свобод, символом нового ставлення до соціальної справедливості та прав людини. Його ім’я по праву асоціюється з ідеями «демократичної психіатрії» та постійним прагненням до того, щоб кожен пацієнт мав можливість жити повноцінним життям. Так спадщина Франко Базальї продовжує жити й розвиватися, надихаючи нові покоління психіатрів, психологів, соціальних працівників та дослідників у всьому світі.