Супервізія як внутрішня опора

Буває, терапевтична сесія завершена, а всередині залишається відчуття — щось «не те». Ніби говорила, ніби слухала, але всередині — осад, або важкість, або, навпаки, ейфорія, яка здається надмірною. Це означає, що час іти на супервізію.

Юнгіанська традиція стверджує: аналітик працює собою — своєю психікою, внутрішнім світом, зрілістю, Тінню, історією. Супервізія — це не лише обговорення випадку з практики, а й турбота про внутрішній стан аналітика, його сумніви, вразливість і розгубленість. Тому супервізія — це турбота не лише про техніку та метод роботи, а й про душу аналітика. Це місце, де можна бути не сильною, а справжньою.

За словами Мартіна Шмідта: «Хоча ми можемо легко визначити, чого очікувати від супервізії, існує безліч різних уявлень про те, чим вона є насправді. Це призвело до появи різноманітних стилів супервізії та супервізорства. Фактори, які впливають на ці стилі, включають: теоретичну орієнтацію спеціаліста, тип особистості та його власний досвід аналізу і супервізій» (Мартін Шмідт, лекція для кандидатів в аналітики IAAP від Української юнгіанської асоціації).

Супервізія — це не «перевірка згори» і не «наставництво з рецептами». Це особливе поле, де ти як аналітик зустрічаєшся зі своїм власним процесом роботи — не головою, а тілом, емоціями і символами. Це простір, де можна:

• зупинитися і осмислити, що насправді відбувається у стосунках із клієнтом;

• побачити, де ти входиш у сценарій, а де залишаєшся в позиції аналітика;

• дозволити собі бути живою, неідеальною, такою, що сумнівається;

• повернути внутрішню опору — не лише професійну, а й особистісну.

Аналітик приносить на супервізію свою емоційну реакцію, пов’язану з проявами клієнта в терапевтичному просторі. Супервізор допомагає побачити, чим може бути ця реакція: проявом контрпереносу, відлунням комплексів аналітика або частиною поля, де відбувається взаємна несвідома участь. Юнгіанська супервізія часто спирається на тілесні реакції аналітика, емоційні коливання у процесі роботи та образи, що виникають в інтуїтивному полі.

Супервізія в аналітичному підході — це не просто професійний контроль чи навчання. Це жива зустріч двох душ: аналітика і супервізора — у просторі, де говорить несвідоме, а перенос і контрперенос стають головними провідниками сенсу. Юнгіанська супервізія вибудовується довкола стосунків між аналітиком і клієнтом, а також між аналітиком і супервізором. Ці стосунки розглядаються як символічні поля, в яких проявляється динаміка несвідомого.

Мартін Шмідт описав деякі типи супервізорів і стилі стосунків у супервізійному процесі. Він виокремив такі типи супервізорів:

1. Контейнувальний супервізор
   Стриманий, підтверджуючий, рефлексивний супервізор, який говорить дуже мало і виступає за мінімальне втручання. Емпатійне слухання саме по собі розглядається як потужний інструмент.

2. Вчитель
   Супервізор-педагог робить акцент на викладанні теорії та методики: «...досвід навчання, під час якого аналітик ділиться з колегою плодами клінічних знань» (Arlow, 1963). Такий супервізор може підсилювати матеріал міфологічними образами і радити літературу. Тут акцент — на користі з мудрості і досвіду старшого колеги.

3. Метатерапевтичний супервізор
   Розглядає супервізію як продовження аналізу (Куглер, 1995). Такі супервізори коментують або навіть інтерпретують динаміку внутрішнього світу супервізанта. «Хороший терапевт не обов’язково є хорошим супервізором» (Reggiori, 1995).

4. Дзен-супервізор
   «...постійно створює атмосферу творчої дезорганізації, ставлячи під сумнів несвідомі припущення та фантазії кандидатів» (Куглер, там само). Гаррі Стек Салліван вважав, що его народжується з тривоги і навмисно провокував тривожні стани у своїх супервізантів, щоб сприяти їхньому розвитку (Фарбер, 1976).

5. Архетиповий супервізор
   Робить акцент на архетипічних аспектах супервізійних стосунків. Бачить у супервізії ритуал переходу, архетип ініціації (Гендерсон, 1995; Фордгем, 1961). Особливу увагу приділяє проєкціям на супервізора — архетипу Мудреця, негативному материнському комплексу тощо (Уейкфілд, 1992).

Більшість юнгіанських супервізорів не ототожнюють себе ні з одним із цих карикатурних образів, але можуть упізнати в них аспекти свого підходу. Багато хто займає реактивну позицію. Наприклад, Джоан Реджіорі розглядає супервізію не як ситуацію «майстер — учень», а як еволюційний процес (Reggiori, 1995, с. 33). Луїс Зінкін іде далі й стверджує, що супервізія неможлива — це лише загальна фантазія про те, що відбувається, результат того, що «...кандидат [фахівець на супервізії під час навчання] намагається уявити, що він і його пацієнт робили разом, і супервізор теж намагається це уявити» (1988).

Можливо, найбільш часто згадуваний гібридний стиль — супервізор-наставник.

Супервізор-наставник. Наставник — це синтез багатьох ролей: спонсора, консультанта, провідника, з яким можна порадитися й отримати моральну підтримку: «...не батько, а радше перехідна фігура, що дозволяє підопічному перейти від незрілості до статусу рівного...» (Корбетт, там само, с. 63). Для Фордхема (1961) це передбачає сприйняття супервізанта як молодшого колеги, сприяючи його зростанню в напрямку більшої рівності.

Якості наставника. Наставнику потрібне те, що Паттерсон (1966) називає розумним авторитетом, заснованим на мудрості та досвіді, а не на ієрархічному становищі. Це дозволяє радити, навчати й спрямовувати, але не командувати.

Важливо зазначити, що для зростання супервізанта необхідна певна доза контрольованого розчарування в супервізорі-наставнику. Корбетт (там само) пише, що наставник має дозволити цьому розчаруванню з’явитися — як реакції на власні неминучі недоліки. Супервізор має усвідомлювати, що й він може помилятися, і не захищатися від власної нарцисичної травми, щоб дозволити супервізанту подолати динаміку стосунків «батько — дитина» в супервізії.

У супервізії аналітичного підходу працюють не лише слова, а й поле, символи, образи. Несвідоме — це третій учасник і в терапії, і в супервізії. Супервізор — не той, хто дає відповідь, а той, хто утримує простір, де може проявитися сенс.

У процесі обговорення клінічного випадку важливе не лише те, що сказав клієнт, а й які образи виникають в аналітика, які сни з’являються, як проявляється синхронність. Супервізія стає місцем, де другий погляд допомагає вловити тонкий вплив архетипів і комплексів. Завдання супервізора — не давати відповіді, а підтримувати аналітика в спогляданні процесу, довірі до несвідомого і здатності витримувати неясність і невизначеність.

У процесі підготовки випадку до супервізії важливо ставити собі запитання:

• Це мій процес чи клієнта?

• Це перенос — чи я сама потрапила в пастку власної історії?

Одна з ключових тем супервізії — прояснення контрпереносу аналітика. Про те, що прямо не висловлено клієнтом, може розповісти переживання самого аналітика. 

Для визначення характеру переносу й контрпереносу можуть бути корисні такі запитання:

1. Які почуття виникають поруч із цим клієнтом?

2. Що всередині починає звучати інакше?

3. Де зникає ясність — і чому?

4. Що цей клієнт "робить" зі мною і яку роль провокує відігравати?

5. Що сниться після сеансу з цим клієнтом?

6. Де виникає відчуття втрати опори, а де — вона несподівано з’являється?

7. Яких тем хочеться уникати на сесії?

Супервізія дозволяє винести цей прихований зміст на світло — але без осуду. Бо лише побачене може стати опорою, а не пасткою.

Обов’язки супервізора:

• Забезпечити добробут і безпеку пацієнта й супервізанта

• Контролювати роботу супервізанта, вести записи й звітувати

• Прояснювати очікування і стиль супервізування

• Підтримувати надійні й адекватні межі через регулярні, заплановані сесії

• Бути в курсі сучасних теорій і актуальних досліджень

• Забезпечувати і сприяти розвитку практичних навичок, створювати навчальне середовище

• Моделювати етичну поведінку, просувати антирасистську й антидискримінаційну практику

• Усвідомлювати свою владу й розподіл сил, бути доступним і відкритим

• Давати конструктивний зворотний зв’язок і бачити розвиток як постійний процес

• Проявляти розуміння до вразливості, помилок і ризиків заради навчання

• Усвідомлювати власні обмеження й не реагувати захисно, коли вони проявляються

Права супервізанта:

• На повагу як до професійного колеги

• На становлення власним терапевтом/аналітиком (а не клоном супервізора)

• На безпечний, захищений простір супервізії

• На зрозумілий і цілеспрямований конструктивний зворотний зв’язок

• На доступ до чесного й справедливого оцінювання з можливістю відповіді

• На можливість дати конструктивний зворотний зв’язок своєму супервізору

• На знання того, як супервізор оцінює його роботу

• На обговорення умов супервізійного контракту та його регулярний перегляд

• На зміну супервізора (після належного аналізу динаміки) у разі руйнування супервізійних стосунків

• На оскарження односторонніх рішень, прийнятих у супервізії

Обов’язки супервізанта:

• Навчатися

• Дбати про своє психічне здоров’я

• Готуватися до супервізії, ефективно використовувати її час

• Відкрито й чесно представляти свою роботу

• Надавати своїм пацієнтам найкращі послуги

• Будувати партнерські навчальні стосунки з супервізором та іншими учасниками

• Застосовувати отримані знання на практиці

• Брати до уваги інтереси інших сторін: клієнтів, батьків (якщо клієнт — дитина), колег, організацій

• Осмислювати, відстежувати й оцінювати власну роботу

• Бути чутливим до культурних, релігійних, расових, гендерних, вікових відмінностей

• Створювати етичне й професійне робоче середовище

Супервізії можуть проводитися як індивідуально, так і в групі. Цінність групового формату в тому, що кожен учасник може відобразити частину психічного змісту клієнта, представленого на супервізії. Існують різні моделі групової роботи. Мені близька така:

• На обговорення одного клінічного випадку відводиться 60 хвилин

• 20–30 хвилин займає презентація випадку, яку можна поділити на частини: перше враження від клієнта, анамнез, динаміка стосунків, запит

• Потім учасники групи діляться своїми переживаннями і ставлять запитання

• У цей період супервізант не бере участі в обговоренні

• Після цього він представляє другу частину: сон, творчу продукцію клієнта або фрагмент сесії

• Учасники формулюють гіпотези

• На завершення — супервізант ділиться відгуком: що відгукнулося, що відчулося

Юнгіанська супервізія включає:

• етичний вимір — як аналітик розпоряджається довірою клієнта, своєю владою, межами

• духовний вимір — яке розвиток переживає аналітик, що відкривається йому про себе

Варто пам’ятати: супервізія — це не про помилки, а про зростання:

• допомагає побачити в помилці ресурс

• не підміняє інтуїцію, а зміцнює її

• не прибирає сумніви, а робить їх опорою для роздумів

Якщо зараз звучить втома, невпевненість чи тонка тривога — можливо, настав час вийти в супервізійне коло. Не в гонитві за ідеальністю, а щоб відчути підтримку в професійному середовищі. Психотерапія може бути ефективною лише тоді, коли спирається на сильне его аналітика, а аналітик здатен подбати про себе.