Сьюзен Шварц про нарцисизм і внутрішню вразливість

18 серпня 2025 року у клубі для психологів "На кушетці" відбудеться виступ відомої клінічної психологині та юнгіанського аналітика Сьюзен Шварц з лекцією "Як полюбити нарциса" (How to Love a Narcissist) — вперше для української аудиторії з професійним перекладом. 

Напередодні ми публікуємо переклад інтерв’ю Сьюзен Шварц, у якому вона ділиться унікальним досвідом, говорить про пуеллу і розкриває юнгіанській уявлення про нарцисизм та його прояви у різних аспектах особистості. Подивитися повну версію інтерв'ю можна на youtube jungianLaura.

Я навіть не мала зимового пальта — була весна, березень. Це нагадує казку: я вирушила без необхідного спорядження, але здобула його в процесі подорожі

Після завершення освіти у США (Сьюзен Шварц закінчила Університет Міннесоти з відзнакою, здобувши ступінь магістра соціальної роботи у престижному Бостонському університеті) я прийняла рішення поїхати до Цюриха. 

Це означало не просто змінити місце, а опинитися в абсолютно новому, незнайомому психологічному середовищі. Саме цей внутрішній поштовх став для мене ключовим. Ще до від’їзду я твердо вирішила залишатися там до завершення навчання. Це було справжнє зобов’язання: піти у невідомість і повністю зануритися в те, що навіть не могла передбачити. Я навіть не мала зимового пальта — була весна, березень. Це нагадує казку: я вирушила без необхідного спорядження, але здобула його в процесі подорожі. Після повернення до США я здобула ступінь PhD з клінічної психології. 

Мій підхід можна назвати класично юнгіанським, проте я не обмежуюся догматичними визначеннями таких понять, як “архетип” чи “анімус” — вони слугують мені орієнтирами, базовою структурою

Нині я практикую як юнгіанський аналітик у Парадайз Велі, штат Арізона, що розташований неподалік від великої міської агломерації Фінікса. Мій підхід можна назвати класично юнгіанським, проте я не обмежуюся догматичними визначеннями таких понять, як “архетип” чи “анімус” — вони слугують мені скоріше орієнтирами, базовою структурою.

До мене звертаються люди, багато з яких навіть не мають чіткого уявлення про юнгіанський аналіз. Арізона — регіон, де переважає орієнтація на зовнішній світ, однак я маю щастя працювати з тими, хто прагне зазирнути глибше, у власний внутрішній світ, навіть якщо спочатку цього не усвідомлює. Цей процес відбувається через сни, через поступове навчання уважно слухати себе, шанувати і приймати свій внутрішній досвід.

Іноді може скластися хибне враження, що для того, аби стати аналітиком, необхідно глибоко розуміти вчення Юнга, його термінологію та відкриття. Однак це зовсім не так. Я не применшую їх важливість, але чисто інтелектуальне розуміння — це не найкращий шлях, адже суть аналізу полягає у живому досвіді, у глибинному проживанні. 

Аналіз — це не лише розумовий чи інтелектуальний процес. Людина має відчути справжній зсув зсередини, і фізично, і психологічно. Іноді буває так, що люди добре знають юнгіанську термінологію, але насправді не займаються справжнім аналізом, а вони лише оперують термінами.

Мені дуже подобається, коли люди прагнуть пізнати свій внутрішній світ, але не той, що нав’язаний чи визначений кимось іншим. Особисто я знала, хто такий Юнг, коли почала власний аналіз, проте не дуже глибоко. Лише ближче до завершення цього шляху мене по-справжньому зацікавило його вчення і аналітична психологія загалом. Саме тоді я почала заглиблюватися у цей світ.

Для аналітика надзвичайно важливо слухати свій внутрішній світ у реакції на внутрішній світ іншої людини

Я завжди намагаюся звертати увагу на те, як люди виглядають, що відчувають усередині, як харчуються, чи займаються фізичними вправами, як почуваються, коли приходять на сесію, що переживають під час неї, як рухаються тілесно, а також помічати їхні реакції. Іноді проблема в тому, що для багатьох це стає виключно інтелектуальним процесом, а не справжнім досвідом, пов’язаним із тілом і психікою. Багато видів терапії можуть призводити до того, що робота перетворюється на суто інтелектуальну діяльність, відірвану від тіла, розуму і душі.

Це нагадує мені один епізод старого телесеріалу Northern Exposure, який дуже резонує з юнгіанськими ідеями: там американський шаман мусив декілька днів спостерігати за жінкою, щоб поставити діагноз. Це мене вразило, бо в цьому є правда, адже ми — це все наше життя, а не лише те, про що говоримо.

Під час сесії, звичайно, можна багато чого помітити, але підказки можна отримати й із того, як ми рухаємось протягом дня. Я також переконана, що для аналітика надзвичайно важливо слухати свій внутрішній світ у реакції на внутрішній світ іншої людини. Це само по собі створює фокус на тілі, незалежно від того, чи усвідомлює людина це в моменті чи ні.

Саме цей зв’язок, ця взаємна присутність і є тим важливим простором, який можна проявити і розвивати. Для мене це — суть усього аналітичного процесу.

Багато людей з більшим соромом говорять про своє фізичне "я", ніж про свою психологічну сутність

Комплекси проявляються в тілі — ми відчуваємо фізичні реакції на наші емоційні переживання. Я помічаю, що багато людей з більшим соромом говорять про своє фізичне "я", ніж про свою психологічну сутність. Це надзвичайно цікаво. І я щиро вірю, що ці дві сфери тісно переплетені: одна сигналізує іншій, і саме ця взаємодія допомагає нам глибше розуміти себе.

Коли ви відчуваєте дискомфорт, до чого ви звертаєтесь? Що вам каже ваше тіло? Як порушується ваш сон? Як ви про це говорите з іншими? Як доносите це собі? Це все проявляється у снах. Я вважаю, що тіло і сни мають надзвичайно велике значення для розуміння нашого внутрішнього світу.

Ви могли б запитати: "Що ви носите у сні?". Я використовую це як своєрідний зовнішній образ. Чи те, що ви бачите уві сні, є звичним для вас образом, чи щось незвичне? Чи відповідає ваше "я" у сновидінні вашому віку, чи, можливо, воно молодше чи старше? Як проявляється ваша енергія у сні?

Якщо хтось бачить сон, у якому йому п’ять років і він у дитсадку, чи можна описати цей сон і разом із людиною дослідити, що відбувалося в її житті в той час? Чи пам’ятаєте ви, як почувалися тоді, з ким були близькі, які спогади залишилися? І що це означає для вас сьогодні?

Вважаю, що важливо повернутися до ранніх періодів життя, проте поєднати цей досвід із тим, що відбувається зараз, щоб зробити його актуальним і зрозумілим. Адже ми — наче червона нитка, що пов’язує наше раннє "я" з теперішнім, і це поєднання має глибоке значення.

Юнг не згадував пуеллу

І до пуелли. Для мене аспект пуелли є надзвичайно важливим. Цей образ тісно пов’язаний із архетипом пуера — латинським терміном puertōnus, що означає "вічний хлопчик", або вічна дитина. Пуер є чоловічою версією пуелли, а пуелла — це один із проявів цього архетипу у жіночій психіці.

Дозвольте розповісти, як зазвичай виглядає пуелла, коли приходить на сесію аналізу. Зовні вона виглядає дуже впевненою, ніби здатна керувати багатьма справами. Часто в ній відчувається унікальність, певна творчість і неповторний спосіб самовираження.
Проте за цією зовнішністю ховається людина, яка часто почуває себе невпевненою, часом пригніченою, іноді — відчуженою від власного фізичного "я". Вона може багато займатися спортом, але це не гарантує глибокого зв’язку з тілом. Часто спостерігається відчуження від їжі, сексуальності, а також мрійливість.

Це не означає, що вона не може жити повноцінним життям. Проте всередині щось стримує її, не дає повністю дозріти, залишаючи її молодою у внутрішньому сенсі. Це зумовлено як особистими, так і колективними причинами.

Я ідентифікую себе з цим образом і вважаю себе індивідуованою пуеллою, бо багато працювала з цим архетипом.

Юнг не згадував пуеллу безпосередньо у своїх зібраннях творів. Він зробив надзвичайно багато для розвитку психології, але, маючи чотирьох доньок і одного сина, не приділяв багато уваги особистим стосункам батька з дитиною і майже не говорив про доньку. Окрім свого есе про архетип матері, він не розглядав доньку у зв’язку з батьком та тим, що їй потрібно від нього, аби сформувати внутрішню силу.
Психологія Юнга часто вважається психологією середнього віку — він мало говорив про дитинство. Мене це влаштовувало, бо я не хотіла звинувачувати батьків і розбирати минуле, а прагнула дивитись на себе тут і тепер.

Отже, Юнг справді мало торкався стосунків “батько–дитина” на особистому рівні. Можливо, це пов’язано з тим, що Фройд уже багато зробив у цій сфері і мусив закріпитися в іншій галузі.

Можна скільки завгодно користуватися косметикою, але потрібно прийняти красу себе і свого віку

Я вважаю, що пуелла — це не просто архетип, а радше загальний спосіб буття, який жінки засвоюють у суспільстві. Культура часто підтримує тенденцію залишатися надто молодою, уникати середнього віку, прагнути постійно виглядати молодшою, стрункішою. Однак ця гонитва не веде до справжнього внутрішнього розвитку.
Суть середнього віку — це повернення всередину себе, а це надзвичайно складно для пуелли, адже для неї зовнішнє має величезне значення. Під цим фасадом ховається багато болю, вразливості та певна нездатність усвідомити і прийняти себе.

Постають важливі запитання: хто я? Що я тут роблю? Як навчитися сприймати себе серйозно? Для жінки з аспектом пуелли це справжня психологічна боротьба — як поважати себе, бути собою, знаходити власну силу.

Особисто я помічаю, як іноді надто зациклююся на зовнішньому вигляді — адже мені понад 40 років. Юнг вважав, що середній вік починається в кінці 30-х і на початку 40-х років, тож я зараз саме у цьому періоді. Іноді я приймаю колаген, щодня займаюся спортом, а нещодавно дізналася, що гель для підтяжки шкіри від Nivea, яким користуюся, можливо, має шкідливі властивості, проте не припиняю його застосовувати. Ви розумієте, про що я.

Це зовсім не означає, що я нехтую тілом, але у США існує безліч повідомлень про те, як треба виглядати молодою, відповідати певному образу жінки мого віку, який ми бачимо на телебаченні чи в кіно. Ми порівнюємо себе з цими образами: вона мого віку, але погляньте на її шкіру, вагу, волосся... Що ж робити? Як жити у такій культурі і при цьому залишатися справжньою?

Бо мені радять: фарбуй волосся, нарощуй, працюй із тренером, роби ліпосакцію — це типовий набір для жінок мого віку. Але я переконана, що важливо бути собою і вміти красиво старіти.

Саме тут і проявляється пуелла — вона живить ілюзію вічної молодості, породжуючи внутрішній конфлікт. Можна скільки завгодно користуватися косметикою, але справжнє прийняття краси себе і свого віку — це те, що справді важливо.

Це надзвичайно важливо, і я вважаю, що в США цей баланс порушений: надто акцентують на молодості, ніби можна бути молодою у будь-якому віці, але при цьому треба поважати свій справжній вік.

Цей внутрішній конфлікт є складним для багатьох жінок і зачіпає не лише їх, а й чоловіків.

Я завжди вірю, що тіло слідує за розумом, адже тіло — це зовнішнє відображення того, що відбувається всередині. Чи є це об’єктивною правдою — не знаю, але це мій особистий досвід.

Проблема пуелли полягає у тому, що їй важко приділяти собі постійну увагу, підтримувати цілісність, усвідомлювати і піклуватися про себе у добрий, збалансований спосіб протягом тривалого часу.

Я не буду виглядати на 20 років. Але й не повинна виглядати на 20

Негативним у нашому суспільстві є те, що жінок постійно заохочують піклуватися лише про зовнішність, не помічаючи, що це — віддзеркалення їхнього внутрішнього світу. Нам постійно кажуть: "Схудни", "Виглядай молодшою", але варто спитати: звідки взялася ця вага?

Чи не виникає вона через тиск бути кимось іншим, не враховуючи власних справжніх якостей? Це розриває людину, яка не вчиться цінувати себе інакше, ніж через призму зовнішності.

Наприклад, я працювала з жінкою, чия мати постійно наголошувала на її зовнішності: "Ти гарна", "Зміни зачіску". Яким чином це пояснює доньці, що вона цінна і прекрасна саме такою, якою є? І як це пов’язано з пошуком власної, кращої версії себе? 

Вона губиться у тому, якою має бути зовні, і я вважаю, що саме звідси виникає зайва вага — це невизнаний тиск, адже її цілісність не приймається.

З психологічної точки зору вага є символом, зовнішнім проявом внутрішнього стану, що відбивається в тілі. Очікування щодо зовнішності жінок часто неприродні. З віком у тілі відбуваються природні зміни, але культура нав’язує ідеали молодості, яким неможливо відповідати.

Чому б не прийняти себе і не навчитися красиво старіти? Важливо пишатися собою і почуватися комфортно у власній шкірі.

Під час аналізу людина може як набирати, так і втрачати вагу, доки не знайде своє справжнє "я". Це — віддзеркалення її внутрішнього світу.  

Тиск на жінок надзвичайно великий, і пуелла — тип особистості, який особливо цьому піддається, бо не вміє покладатися на себе і тому орієнтується на зовнішню пропаганду.

Повертаючись до теми ваги, багато жінок кажуть: "Я не можу зустріти когось, поки не схудну на 10 кілограмів". Це лише виправдання, а під ним ховається страх близькості, страх бути по-справжньому побаченою і зрозумілою — також характеристика пуелли. Страх, що ніхто ніколи не зрозуміє — один із її основних аспектів.

У нарцисиста непробивний захист, і до нього важко наблизитися, бо він уразливий і поранений всередині

Нарцисизм сьогодні — надзвичайно актуальна тема. Коли хтось каже: "О, він чи вона — нарцис", я бачу в цьому сигнал про глибоку внутрішню боротьбу цієї людини.
На жаль, нарцис має міцний захисний бар’єр, і наблизитися до нього складно, адже всередині він уразливий і поранений. Саме цю внутрішню вразливість, на мою думку, варто помічати. Зовні вони можуть здаватися зосередженими лише на собі, не помічаючи інших, або боятися встановлювати контакт через страх.

Якщо нарцис навчиться заглянути всередину себе, пізнає власну силу, усвідомить, що можна бути близьким, бути почутим і не боятися відторгнення, тоді його захисні механізми почнуть поступово розчинятися, і справжнє "я" зможе вийти назовні. Це надзвичайно ніжне і вразливе місце — суть нарцисизму.

У міфі про Нарциса він був самотній, а Ехо — без тіла. Тут знову постає тема тіла, чоловічого і жіночого начала. Проблема Нарциса в тому, що він не бачить за межі власного "я", не вміє встановлювати межі і взаємодіяти з іншими. Цьому можна навчитися в аналітичному процесі.

Саме тому я кажу: це дуже ніжне, вразливе місце, яке часто відкидають як огидне. Але під цією оболонкою, сподіваюся, прихована справжня людина, і для того, щоб зняти цей захисний фасад і стіни, потрібен час.

Ми часто думаємо, що нарцис не може змінитися і з ним неможливо бути поруч. Це песимістичний погляд. Насправді все залежить від того, як людина навчиться відкриватися і будувати стосунки, і як ми не потрапимо в пастку її захисних механізмів. Адже нарциси, як правило, чекають, коли хтось покличе їх до відповідальності, щоб вони могли стати справжніми.

Потрібно пробити цей захист, бо коли людина стикається зі своїми труднощами, перша її реакція — захист. Але якщо залишатися з цим, навіть із нарцисом (адже в кожному з нас живе нарцисична частина), можна прорватися. І знову повертаємося до послідовності, до справжнього перебування з собою, навіть якщо це боляче, навіть якщо ми почуваємося розгубленими, але залишаємося і наполягаємо, тоді щось зміниться. І розпочнеться ріст.