Від триєдиного мозку до тріади нейромереж

У 1960-х роках американський нейробіолог Пол Маклін запропонував теорію, яка швидко стала хітом популярної науки. Його концепція триєдиного мозку пояснювала людську поведінку через три «еволюційні рівні»: давній «рептильний мозок», що керує інстинктами; «лімбічну систему», відповідальну за емоції та прив’язаності; і «неокортекс», який наділив людину мовою, самосвідомістю та здатністю до абстрактного мислення.

Ця модель легко лягла на ґрунт психології та педагогіки. Вона була простою, наочною й створювала чітке уявлення: у нас співіснують тваринний, емоційний та раціональний початки. Але її популярність була зумовлена не лише науковою логікою.

Архетипічна сила числа три

Число «три» завжди мало особливу символічну вагу. У релігіях і міфах — це Трійця, три світи, три випробування героя. Маклін запропонував модель, яка перегукувалася з глибинними архетипами культури.

Триєдиний мозок став не просто науковою схемою — він звучав як міф. Люди вбачали в ньому не суху класифікацію, а знайомий символ: три іпостасі людської природи, три сили, які борються та співіснують усередині кожного. Саме ця архетипічна привабливість зробила теорію надзвичайно живучою, навіть тоді, коли наукові дані почали її спростовувати.

Коли теорія стала метафорою

Наприкінці XX століття стало очевидно, що еволюція мозку не відбувалася пошарово. Старі структури не просто зберігалися, а перепліталися з новими, змінюючи свої функції та зв’язки. Наприклад, мигдалина є і в рептилій, і в людини, але це не «додатковий поверх», а ускладнена версія старої вузлової системи.

Дослідження також засвідчили: емоції не локалізуються лише в «лімбіці», а розподілені по багатьох ділянках, зокрема й у корі. А когнітивні процеси тісно пов’язані з емоційними й мотиваційними. «У мозку немає окремого центру емоцій», — писав нейропсихолог Джозеф Леду. - «Емоції виникають із взаємодії різних систем».

Модель триєдиного мозку залишилася живою як метафора, але втратила емпіричну достовірність.

Що показав томограф

Справжнім поворотом стали 1990-ті роки, коли з’явилася функціональна МРТ. Завдяки їй стало можливим спостерігати за активністю мозку не лише після травм, а й в реальному часі: коли людина думає про себе, уявляє, розв’язує задачу або відчуває страх.

Саме тоді Маркус Райхл виявив загадкову активність у стані спокою, яка не зникала навіть за відсутності зовнішніх стимулів. Так народилася концепція «мережі за замовчуванням», що відповідає за саморефлексію й уяву.

Три мережі Менона

На початку 2010-х Вінод Менон запропонував модель «трьох мереж», яка стала новою науковою парадигмою. Вона виокремлює три функціональні системи. «Мережа за замовчуванням» активна, коли людина занурена у спогади, фантазії або роздуми про себе. «Виконавча мережа» працює під час розв’язання задач, відповідає за концентрацію й контроль. А «мережа значущості» виконує роль перемикача: вона вирішує, чи варто спрямувати увагу назовні, чи залишитися в потоці внутрішніх думок.
Цей баланс виявився ключем до розуміння психіки. При депресії мережа за замовчуванням надмірно активується, затягуючи людину в румінації. При шизофренії порушується робота мережі значущості і вона надає надмірної ваги випадковим стимулам. При синдромі дефіциту уваги слабшає виконавча мережа, ускладнюючи контроль над імпульсами. Отже, психічні розлади почали розглядатися не як поломка «відділів мозку», а як дисбаланс між мережами.

Від поверхів до зв’язків

На відміну від триєдиного мозку, нова модель демонструє, що мозок, це не поверхи, а зв’язки. Одна й та сама ділянка може бути залучена і в емоційній реакції, і в раціональному контролі.

В онтогенезі видно, як ці мережі дозрівають поступово. У немовлят вже можна виявити зачатки мережі за замовчуванням, але повна її інтеграція відбувається лише в підлітковому віці. Розвиток мозку — це не послідовне вмикання «рептилії, емоцій і розуму», а поступове зміцнення й переплетіння мереж.

У філогенезі також не було «надбудови поверхів». Наприклад, у птахів є структури, функціонально подібні до людських мереж. Еволюція діяла не як будівельник нових поверхів, а як архітектор, що перебудовує старі.

Значення для психології

Для психології ця зміна парадигми стала особливо важливою. Теорія Макліна давала зручну мову для пояснення внутрішніх конфліктів: «тварина бореться з розумом». Мережева теорія показує: ці процеси — не зовнішні сили, а складові живих зв’язків у мозку.

Головне, що дала нова модель - це підтвердження нейропластичності. Якщо психіка організована як мережа, її конфігурація може змінюватися під впливом досвіду, терапії, навчання. Дослідження показують: при успішній психотерапії змінюється взаємодія між мережею за замовчуванням і виконавчою мережею. Наприклад, у лікуванні депресії спостерігається зниження гіперактивності DMN і зростання зв’язності з CEN (Sheline et al., PNAS, 2010). У дослідженнях психодинамічної терапії депресивних пацієнтів зафіксовано зміни в роботі мережі значущості та DMN після курсу лікування (Buchheim et al., PLoS One, 2012). У КПТ також виявлено перебудову зв’язків між DMN і фронто-тім’яною мережею в осіб із тривожними розладами (Goldin et al., Biol Psychiatry, 2014).

Під час медитацій і майндфулнес-практик змінюється робота мережі значущості та її взаємодія з іншими системами (Hasenkamp & Barsalou, Cogn Affect Behav Neurosci, 2012). У людей, які пережили травму, з часом можлива реорганізація мережевих зв’язків (Lanius et al., Eur J Psychotraumatol, 2015).

Для психологічної практики це означає наукове підтвердження того, що ми завжди інтуїтивно відчували: психіка може змінюватися. Те, що в психоаналізі описується як зняття захистів або послаблення інтроектів, у нейробіології виявляється як зміна патернів мережевої активності. Психотерапія — це не просто розмова чи інсайт, а процес, що поступово змінює саму архітектуру мозку.

Тріада у новій формі

Цікаво, що архетипічна тріада збереглася. Теорія змінилася: замість триєдиного мозку ми говоримо про тріаду нейромереж. Але за цією зміною метафори стоїть принциповий зсув: від образу трьох поверхів — до розуміння мозку як динамічної системи зв’язків, у якій свідомість народжується не з боротьби «тваринного, емоційного й раціонального», а з тонкого балансу між нейромережами.