Жак-Жозеф-Валантен Маньян: психіатрія, «статеве збочення» і абсент – між наукою і мораллю

16 березня – день народження Жака-Жозефа-Валантена Маньяна, французького психіатра, який увів у науковий обіг термін «статеве збочення» і став одним із перших дослідників токсичного впливу абсенту. Його праці сформували наукову мову психіатрії кінця XIX століття, але багато з його ідей сьогодні сприймаються неоднозначно. Як його відкриття вплинули на розвиток сексології, наркології та судової психіатрії? Чому він був однією з ключових фігур французької медицини, але при цьому не прагнув широкої відомості? Історія людини, яка стояла на межі науки, моралі та суспільного осуду.

Жак-Жозеф-Валантен Маньян народився в Парижі, у сім’ї, яка не мала прямих зв’язків із медичним світом. Історичні джерела вкрай мало говорять про батька і матір майбутнього психіатра: за непрямими даними, вони не належали до вищих прошарків суспільства і не були частиною медичної династії. Саме тому інтерес молодого Маньяна до науки і психіатрії сформувався, найімовірніше, у процесі навчання в Паризькій медичній школі (Faculté de Médecine), а не був зумовлений родинними традиціями.

Професійне становлення Маньяна відбувалося на тлі активного розвитку психіатрії у Франції. Значною мірою це було пов’язано зі спадщиною Філіппа Пінеля, Жана-Етьєна-Домініка Ескіроля та Бенедикта Огюстена Мореля, чиї ідеї про «дегенерацію» вплинули на формування поглядів молодого вченого. Захоплюючись розробкою наукових підходів до класифікації та лікування психічних хвороб, Маньян згодом став однією з ключових фігур французької школи психіатрії.

Про подробиці особистого життя Жака-Жозефа-Валантена Маньяна відомо вкрай мало. Більшість біографічних матеріалів і оглядів його діяльності зосереджені на науково-практичних досягненнях і внеску в психіатрію та наркологію. У низці коротких згадок зазначається факт його одруження, однак не наводяться ні ім'я дружини, ні будь-які деталі, що стосуються сімейного життя. Не збереглося жодних свідчень про наявність у нього дітей або будь-яких подій особистого характеру, які могли б пролити світло на життя Маньяна за межами професії.

Таке «замовчування» особистої сфери характерне для багатьох медичних біографій XIX століття: при описі життя і кар'єри лікарів та науковців того часу зазвичай обмежувалися переліком посад, датами навчання, науковими відкриттями й досягненнями, тоді як приватні аспекти залишалися поза увагою. Якщо в майбутньому будуть виявлені архівні документи, листи чи спогади сучасників, можливо, вдасться доповнити цю частину біографії Маньяна більш детальними відомостями.

Визначальний вплив на роботи Маньяна мало вчення про «дегенерацію», запропоноване Бенедиктом Морелем. Відповідно до цієї концепції, психічні захворювання і патологічні стани розглядалися як наслідок виродження спадкових властивостей психіки. Маньян виділяв роль спадковості, соціальних факторів і біологічних передумов у формуванні психічних розладів, прагнучи надати систематичні клінічні описи і діагностичні критерії. Він активно публікувався і виступав на наукових зібраннях, обговорюючи, як поступово прогресують «дегенеративні» зміни у різних груп пацієнтів.

Одним із найбільш помітних внесків Маньяна в психіатрію та сексологію стало введення в обіг терміна «статеве збочення» (perversion sexuelle). Медична практика XIX століття, яка поєднувала зароджувану сексологію та психіатрію, потребувала нової термінології для опису «аномального» сексуального потягу та поведінки. До того часу подібні питання здебільшого обговорювалися з морально-релігійних позицій і часто обмежувалися судовими переслідуваннями й моральним осудом.

Маньян, спираючись на ідею «дегенерації», стверджував, що спадкові та зовнішні фактори можуть призводити до патологій психіки, зокрема й до «помилкових» форм сексуальної поведінки. При цьому під «статевими збоченнями» у XIX столітті розумілося багато з того, що сучасна медицина вже не вважає патологією:

• Гомосексуальність, яку трактували як «інверсію» і ознаку «порочної» спадковості.
• Мастурбація, що вважалася причиною морального «упадку» та «нервового виснаження».
• Оральні та анальні форми сексу, які кваліфікувалися як «неприродні».
• Фетишизм, садомазохізм та інші парафілії, що об'єднувалися в загальну категорію «збочених» потягів.
• Позашлюбні зв’язки, які в деяких випадках зараховували до «аморальної» поведінки, що загрожувала суспільним нормам.

Сучасна наука переглянула погляди на ці явища: те, що колись вважалося «збоченням», сьогодні часто розглядається як частина нормальної або, принаймні, такої, що не потребує медичного втручання, сексуальності (якщо йдеться про повнолітніх і згідних партнерів). Однак у середині й наприкінці XIX століття запроваджений Маньяном термін «статеве збочення» став інструментом, який переніс дискусію з моралізаторської площини в наукову сферу та стимулював розвиток систематичних клінічних досліджень у цій галузі.

Одним із найважливіших напрямків діяльності Маньяна, окрім психіатрії, було вивчення абсенту та його впливу на організм. Абсент — це міцний алкогольний напій на основі полину (Artemisia absinthium), а також анісу, фенхелю та інших трав. У XIX столітті він набув величезної популярності у Франції та швидко завоював репутацію «зеленої феї». Його вживали представники богеми, художники, поети, письменники, військові та люди різних соціальних прошарків. Однак, попри славу «духовного стимулятора», абсент також мав сумнівну репутацію напою, здатного викликати тяжкі психічні та неврологічні розлади.

Абсент став невід'ємною частиною французької кафе-культури. Його широке розповсюдження призвело до того, що серед пацієнтів психіатричних лікарень зростала кількість тих, хто зловживав цим напоєм. Водночас парадоксальна слава напою лише підсилювала інтерес до нього. Багато відомих діячів мистецтва, серед яких Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо та Вінсент ван Гог, асоціювалися з абсентом, надаючи йому ореол романтизму й таємничості.

Крім високого вмісту алкоголю, абсент містив й інші активні речовини, зокрема туйон. Вже у XIX столітті лікарі підозрювали, що саме ця сполука має специфічний токсичний вплив на мозок, що відрізняє абсент від інших спиртних напоїв.

Жак-Жозеф-Валантен Маньян був одним із перших, хто систематично досліджував вплив абсенту. На відміну від багатьох критиків цього напою, які спиралися лише на окремі випадки або загальні припущення, він намагався провести науковий аналіз.

У лікарні Сент-Анн він спостерігав пацієнтів, які зловживали абсентом, фіксуючи частоту судом, галюцинацій та інших симптомів. Досліджуючи відмінності між «звичайним» алкоголізмом і «абсентизмом», він виявив, що в останньому випадку частіше зустрічалися зорові та слухові галюцинації, а також виражена судомна активність.

Особливу увагу Маньян приділив туйону, висунувши гіпотезу, що саме ця речовина є ключовим фактором токсичності абсенту. Він припустив, що туйон подразнює нервові клітини, викликаючи судоми та розлади сприйняття. Для перевірки цієї теорії лікарі тієї епохи проводили експерименти на тваринах, вводячи їм екстракти полину та спостерігаючи за розвитком симптомів. Це дозволило підтвердити, що саме поєднання алкоголю і полинової олії створює небезпечний ефект для нервової системи.

Роботи Маньяна допомогли сформувати уявлення про «абсентизм» як окреме явище, що відрізняється від звичайного алкоголізму. Висока концентрація туйону в поєднанні з етиловим спиртом, на його думку, призводила до більш тяжких і специфічних проявів: неконтрольованої збудливості, судом, стійких галюцинацій та швидкого прогресування деградації особистості.

Ці висновки спричинили значний суспільний резонанс. У медичних колах активно обговорювали результати його досліджень, що призвело до формування негативного ставлення до абсенту. Виробники алкоголю почали експериментувати з рецептурою, знижуючи рівень туйону або шукаючи його замінники. Врешті-решт, на початку XX століття у низці європейських країн було запроваджено обмеження на виробництво та продаж абсенту. У Франції цей напій офіційно заборонили у 1915 році, мотивуючи це прагненням захистити солдатів і цивільне населення від його згубного впливу.

Маньян відіграв важливу роль у наукових дискусіях про токсичність абсенту. Його дослідження заклали основу для подальшого аналізу психоактивних речовин, а суперечки щодо впливу туйону тривали ще десятиліттями.

З погляду сучасної наркології роботи Маньяна є одним із перших прикладів систематичного вивчення токсичних сполук у складі алкогольних напоїв. Більшість лікарів XIX століття пояснювали шкідливість алкоголю виключно дією етилового спирту та соціальними факторами пияцтва. Маньян довів, що додаткові хімічні компоненти можуть значно посилювати його негативний вплив.

Його дослідження підтвердили, що певні речовини, такі як туйон, можуть мати специфічну токсичну дію на мозок, відмінну від дії самого етилового спирту. Це відкриття стало важливим кроком у розумінні комбінованих ефектів алкоголю та інших психоактивних речовин, що лягло в основу майбутніх досліджень у галузі токсикології та наркології.

Збережені документи та біографічні огляди майже не згадують про прямі, особисті зв’язки Жака-Жозефа-Валантена Маньяна з якимись «зірковими» фігурами своєї епохи — чи то діячами мистецтва, великими політиками або впливовими аристократами. На відміну від, наприклад, Жана-Мартена Шарко, який часто спілкувався з широкою публікою та інтелектуальною елітою, Маньян залишався переважно в професійному полі психіатрії та публікувався у профільних медичних журналах.

Богема і «абсентизм». Хоча багато відомих поетів і художників (Бодлер, Верлен, Рембо та інші) були пов’язані з культурою абсенту, немає достовірних даних про те, що хтось із них безпосередньо лікувався у Маньяна або вів із ним листування. Імена пацієнтів у наукових працях того часу часто не розголошувалися.

Судові та політичні кола. Як і багато психіатрів, Маньян, ймовірно, залучався до судових експертиз, проте історичні документи не зафіксували гучних справ або публічних скандалів, у яких він брав би безпосередню участь.

Інтелектуали та філософи. На відміну від клініки Сальпетрієр, де виступав Жан-Мартен Шарко, лікарня Сент-Анн (де Маньян працював головним лікарем) не була настільки публічним майданчиком, куди масово приходили представники паризької інтелектуальної еліти.

Наукові зв’язки. Маньян перебував в одному науковому просторі з французькими та зарубіжними психіатрами (наприклад, Ріхард фон Крафт-Ебінг, Еміль Крепелін), але деталі особистих контактів або спільних проєктів практично не збереглися. Їхня взаємодія частіше носила «заочний» характер — через обмін статтями, полеміку в журналах і доповіді на конгресах.

Можливі анонімні пацієнти високого статусу. Через етику та традиції того часу імена впливових або знаменитих хворих часто не розголошувалися. Не виключено, що серед пацієнтів Маньяна були люди з еліти чи богеми, проте жодних достовірних підтверджень цього не існує.

Таким чином, на сьогодні немає надійних доказів того, що Маньян тісно спілкувався з видатними суспільними або мистецькими фігурами свого часу. Він був добре відомий у медичних колах, проте не прагнув широкої публічності й не привертав уваги за межами професійного середовища. Якщо коли-небудь будуть знайдені додаткові архівні матеріали, можливо, вони розкриють нові деталі, однак наразі немає даних про значні контакти Маньяна з «великими іменами» його епохи.

Протягом своєї кар’єри Жак-Жозеф-Валантен Маньян обіймав високі посади у французькій психіатричній системі, зокрема був головним лікарем у лікарні Сент-Анн (Sainte-Anne) в Парижі. Саме там він удосконалював діагностичні та терапевтичні підходи до лікування психічних розладів, виступав із науковими доповідями та публікував результати своїх досліджень.

Як представник медичної спільноти, Маньян виступав за реформування та гуманізацію системи психіатричної допомоги, наголошуючи на значенні терапевтичних заходів і доцільних умов утримання хворих. Його виступи відображали перехід від «каральної» або «ізоляційної» моделі до більш сучасного розуміння лікувального процесу в психіатрії.