Спогади про народження: чи можливі вони? Погляд Дональда Віннікотта

Дональд Віннікотт у своїй роботі "Спогади про народження" розглядає питання про те, чи зберігаються у людини спогади про момент народження та як цей досвід може впливати на психіку. Він обговорює теорію Фрейда про первинну тривогу, пов'язану з процесом народження, але пропонує більш складний погляд на цю тему. Ми підготували структурований огляд статті “Birth Memories, Birth Trauma, and Anxiety” D. W. Winnicott.

Народження – це перший серйозний стрес, з яким стикається немовля. В утробі він знаходиться у стабільному і захищеному середовищі, але в процесі пологів йому доводиться проходити через сильне стиснення, різкі зміни температури, нестачу кисню та сенсорне перевантаження. Цей перехід у нове середовище може бути шокуючим, але Віннікотт підкреслює, що стрес народження сам по собі не є патологією, а важливою частиною адаптації.

Особливо значущим фактором є те, що дитина не має розуміння того, що цей процес коли-небудь закінчиться. Вона не знає, що після стиснення і тиску настане звільнення, що незабаром вона опиниться в новому, але більш стабільному середовищі. У цей момент немовля переживає не лише фізичний стрес, але і своєрідний екзистенційний жах, оскільки не може передбачити майбутнього.

Цей досвід, на думку Віннікотта, може стати прототипом переживання безвиході та паніки у дорослому житті. Люди, схильні до депресії або тривожних станів, можуть несвідомо відтворювати відчуття "безкінечного тунелю", коли здається, що важкий період не закінчиться.

Питання про те, чи зберігаються у людини спогади про народження, залишається відкритим. Віннікотт вважає, що свідома пам’ять про народження неможлива, але пережитий досвід може залишати слід на тілесному і психічному рівні. Деякі люди відчувають у терапії почуття задухи, паніки або стиснення, що нагадують процес проходження через родові шляхи. Однак він застерігає від прямих інтерпретацій таких переживань як буквальних спогадів. Скоріше, це несвідомі реакції, які можуть проявлятися у тривожності, снах або психосоматичних симптомах.

Хоча сам момент народження є важливим, Віннікотт підкреслює, що ключову роль у розвитку психіки відіграє подальший досвід немовляти. Якщо після народження дитина стикається зі сприятливими умовами – уважною, чутливою матір'ю, яка своєчасно реагує на її потреби, – стрес від народження поступово опрацьовується і не залишає глибокої травми.

Однак якщо мати тривожна, гіперопікуюча або, навпаки, відсторонена, немовля може переживати повторні почуття, схожі з тими, які воно відчувало під час народження. Віннікотт наводить приклад дівчинки, яка у терапії описувала сильне почуття задухи і паніки, коли мати міцно обіймала її. Ці обійми не давали їй вільно дихати, і в її несвідомому вони могли бути пов’язані з досвідом задухи при народженні.

У таких випадках не саме народження залишає травму, а подальший досвід, який підкріплює ті ж почуття безпорадності, стиснення, нестачі повітря або неможливості втекти. Якщо дитина регулярно стикається із ситуаціями, коли вона не може "дихати" у фігуральному і буквальному сенсі – наприклад, через надмірний контроль з боку матері, – це може посилити тривожність, закладену під час пологів.

Інший приклад – немовлята, яких надто рано залишали одних у ліжечку без емоційного контакту. Це могло нагадувати їм стан покинутості після виходу з утроби, коли теплий і захищений світ різко змінився холодним і порожнім простором. Якщо в цей момент мати недостатньо швидко реагує на його плач, у немовляти може закріпитися відчуття безвиході, подібне до того, яке він переживав у родових шляхах.

Одним з цікавих спостережень Віннікотта є зв’язок між переживаннями народження і звичкою носити головні убори. Деякі люди почуваються комфортніше, коли їхня голова закрита шапкою, капюшоном або навіть ковдрою. Він пояснює це можливою несвідомою спробою відновити відчуття захищеності, яке було втрачено у момент народження.

Немовлята часто тягнуться до ковдр або люблять натягувати капюшон, що може бути способом саморегуляції тривоги. Дорослі, які надають перевагу закритій голові навіть у теплу погоду, можуть несвідомо шукати відчуття укриття і безпеки. Якщо в процесі пологів голова дитини зазнавала сильного тиску або нестачі кисню, звичка закривати голову може бути способом відтворення відчуття захисту.

Вплив народження на особистість може проявлятися по-різному. Люди, які пережили складні пологи, можуть бути більш чутливими до стресу, схильними до панічних атак або мати труднощі з довірою. Однак Віннікотт підкреслює, що сам факт важких пологів не передбачає психічних проблем. Набагато важливішим є подальший досвід немовляти, його взаємодія з матір'ю та оточенням.

Віннікотт пропонує обережно працювати з переживаннями, пов’язаними з народженням, не нав’язуючи пацієнтам ідею травми народження як головного джерела їхніх проблем. Важливо не просто інтерпретувати переживання, а допомогти людині усвідомити і опрацювати тривожні стани, що виникають у процесі терапії. Він вважає, що психолог повинен створити для пацієнта безпечний простір, у якому він зможе досліджувати свої ранні переживання без тиску інтерпретацій.

Народження – це важливий етап у житті кожної людини, але його вплив на психіку залежить не лише від самого процесу, а й від подальшої взаємодії з світом.