14 лютого: між маркетингом та істинним коханням. Чому світ потребує Дня святого Валентина?

14 лютого в багатьох країнах світу перетворився на день, коли закохані дарують одне одному листівки, квіти та солодощі, а вітрини магазинів рясніють сердечками й романтичними гаслами. Для когось це всього лише зайвий привід для комерції, для інших — нагода відчути атмосферу ніжності й турботи. А ще є ті, хто у цей період загострено відчуває власну самотність або тиск ідеальних образів «справжнього кохання». Чому ж День святого Валентина настільки глибоко вкоренився у нашому суспільстві? Чи справді він потрібен людині, чи може існувати без нього? І як до свята ставляться психологи, які аналізують не лише культурно-історичний контекст, а й емоційну суть цього дня? У цій статті ми спробуємо подивитися на 14 лютого з погляду різних фахівців-психологів та розібратися, що робить це свято справді значущим або, навпаки, суперечливим для сучасної людини.

Щороку, коли добігає середина лютого, навколишній простір вибухає сердечками, трояндами та численними «валентинками». Склалося враження, що це свято існувало завжди, а насправді романтичне кохання в нашому сучасному розумінні — явище відносно нове. Спеціаліст з психоаналізу бізнеса, коуч Валентина Дикуха зауважує, що зародження «романтичної любові» у її теперішньому вигляді розпочалося в XIII–XIV століттях, причому тоді це більше нагадувало гру придворних осіб. Той культ, який ми зараз називаємо Днем святого Валентина, міцно укорінився під впливом поезії та масової культури, а в сучасну епоху — й комерційної складової.

Незважаючи на очевидний маркетинговий вимір, Валентина Дикуха наголошує на тому, що з психологічної точки зору 14 лютого має функцію соціального ритуалу, який допомагає відверто говорити про кохання, прихильність та інтимні емоції. Воно ніби «давало дозвіл» на відвертість і досі допомагає нам структурувати ці почуття. Водночас це свято здатне наштовхнути на рефлексії: порівнюючи власне життя з ідеалізованими образами, люди можуть як надихатися, так і розчаровуватися. У терапевтичному контексті це стає приводом замислитися, чи не будуємо ми власні очікування, керуючись виключно казковими сценаріями про ідеальне кохання.

На думку психологині, бізнес-коуча та карʼєрного стратега Єви Ткаченко, День святого Валентина — це набагато більше, ніж проста «формальність з подарунками». Вона називає його соціальним механізмом, що допомагає людям висловлювати свої почуття. В епоху повальної цифровізації, коли більшість нашого спілкування переноситься до чатів та соцмереж, свято створює «офлайн»-простір для щирого емоційного контакту між партнерами.

Окрему увагу психологиня приділяє підліткам та молодим людям. Саме для них 14 лютого може стати важливим уроком емоційної грамотності: вони вперше відкривають для себе можливість проявляти романтику у соціально прийнятних рамках, вчаться говорити про кохання й уважно слухати одне одного. Єва Ткаченко посилається й на західні дослідження (зокрема університетів Стенфорда та UCL), які вказують, що люди, котрі свідомо висловлюють вдячність і теплі почуття, загалом мають вищий рівень психологічного добробуту.

Утім, психологиня звертає увагу й на те, що надмірна романтизація свята може ставати «токсичною» для тих, хто в цей момент без пари. Надмірна кількість реклами та медійних матеріалів про щасливих закоханих викликає в таких людей соціальний тиск і нагадування про власну самотність.

Часто 14 лютого перетворюється для одиноких людей на період підвищеної тривоги та рефлексій: а чи все зі мною гаразд, чому я не відчуваю «феєрверку кохання»? Практикуюча психологиня аналітичного спрямування, кандидатка педагогічних наук Світлана Почтовюк акцентує, що головне в такому стані — не провалюватися у відчуття неповноцінності. Навпаки, варто перетворити цей день на поштовх до усвідомлення того, що важливо для майбутніх стосунків, чому я прагну саме таких або інакших відносин, і як я ставлюся до власної самотності.

На її думку, рефлексія здатна перетворити можливий негативний досвід від «непотрібності» у стимул до особистісного зростання. Людина, яка вчиться краще розуміти свої бажання й емоції, буде більш підготовленою до гармонійних стосунків у майбутньому.

Практикуюча психологиня в інтегративному підході Ірина Назарько звертається до глибинних механізмів закоханості, вказуючи, що це не лише про романтичні мрії та піднесений настрій, а й про серйозну гормональну «бурю» в організмі. Коли ми закохуємося, в кров викидається ціла низка речовин — від дофаміну і серотоніну до адреналіну та окситоцину. Вони й породжують відчуття ейфорії, сил і натхнення, але також пояснюють, чому закохана людина часто відчуває «емоційні гойдалки».

Таким чином, День святого Валентина може бути корисним психологічно хоча б тим, що нагадує про радісні відчуття закоханості. Для тих, хто вже тривалий час у стосунках, це може стати «перезавантаженням» і нагодою знову відчути свіжість почуттів, а для тих, хто лише шукає кохання, — натхненням та очікуванням приємних змін.

В українській культурі можна знайти аналоги романтичних обрядів, наприклад, свято Івана Купала. Однак, як відзначає Лідія Падалка, аналітичний психолог, регресолог, психосоматолог, воно не настільки популяризоване, а тому День святого Валентина залишається більш відомим і «зручним» форматом. Він з’явився у нас у нульових роках як елемент європейської традиції та швидко прижився передусім серед молоді. Головна причина — це легкість святкування, адже 14 лютого не обтяжене складними ритуалами, як-от великодні або різдвяні звичаї.

Падалка зауважує цікавий психологічний момент: «Чому люди часто чекають приводу, аби проявити почуття та подарувати увагу коханим?» І водночас відповідає, що такою вже є людська природа — інколи ми потребуємо «офіційного дозволу» або символу, щоби зробити крок назустріч іншому. Якщо цей привід дарує хоч трохи романтики і радості, чому б ні?

Аналітична психологиня (юнгіанський підхід) і МАК-терапевтка Юлія Петриченко нагадує легенду про священника Валентина, який вінчав римських воїнів усупереч наказам імператора, і саме ця історія зробила «валентинку» символом відданості та подолання перешкод заради кохання. В сучасному житті 14 лютого лишається днями, коли пари можуть виявити глибоку вдячність одне одному та побачити, наскільки важлива підтримка і відчуття емоційної безпеки.

Як свідчать дані Гарвардського дослідження розвитку дорослих, яке триває понад 80 років, наявність міцних і близьких стосунків — один із найважливіших чинників щастя й довголіття. День святого Валентина нагадує про це, спонукаючи людей до щирої комунікації, усвідомлення того, що близькі стосунки вимагають зусиль і взаємоповаги.

Завдання свята — вивести пару за межі буденності, про що говорить психологиня-сексологиня (юнгіанський підхід),
сертифікована спеціалістка з МАК (метафоричні асоціативні картки) та НЛП Світлана Савіна. Вона пропонує відкласти роботу, побутові клопоти, розмови про дітей і фінансові справи, щоб цілковито присвятити час одне одному. Навіть невелика вечеря, прогулянка або спільний перегляд фільму здатні відродити в пам’яті магію перших побачень і зміцнити емоційний зв’язок. Дехто може скептично ставитися до практики «подарунків на замовлення», утім, варто пам’ятати: отримати букет чи листівку — це не лише матеріальний атрибут, а й символ важливості та уваги, що безпосередньо впливає на почуття цінності у відносинах.

Погляди різних психологів збігаються в одному: 14 лютого — це не просто день, коли бренди заробляють на квітах і цукерках. Він виконує роль ритуалу, що структурує наші емоції, дозволяє відверто говорити про кохання та часто спонукає нас зупинитися серед буденної метушні, аби подякувати партнерам за теплі почуття.

Хтось може засуджувати свято за комерційність, але важливо пам’ятати, що основна психологічна цінність Дня святого Валентина полягає у можливості розкрити свої щирі емоції. Для пар це шанс піднятися над рутиною, а для одинаків — поштовх краще зрозуміти власні бажання і, зрештою, оцінити важливість здорових, гармонійних стосунків. Та чи варто чекати 14 лютого, щоби проявляти увагу й любов? Звісно, ні. Проте якщо календарний привід стає інструментом зміцнення зв’язку чи глибшого самопізнання, то це вже свято, яке точно варто відзначити.