Психологія часу: як найкращі спортсмени можуть «уповільнювати» реальність

З початком нового сезону Формули-1, який стартує вже 14 березня, варто задуматися над тим, що робить гонщика великим. Безсумнівно, є кілька важливих якостей: спокій під тиском, сміливість ризикувати, швидка реакція та чудова координація.

Але є ще одна менш очевидна навичка, яка може відрізняти найкращих гонщиків (і інших видатних спортсменів) від решти: здатність «уповільнювати» час.

У 1994 році британський гонщик Марк Г'юз пережив «один із найбільших днів» у своєму житті, розпочавши гонку з кінця стартової решітки — з 25 машинами перед собою. Якимось чином йому вдалося обігнати 23 автомобілі та посісти третє місце. 

Під час гонки Г'юз відчував дивне почуття відстороненості, ніби він спостерігав за подіями збоку, поза своїм тілом. Він також відчував незвичайний стан поза часом. Як він розповів автору Клайду Броліну в книзі «У зоні» (2017):

«Це кумедно й звучить дивно, але це не було пов’язано з часом… Це не зовсім час… Ви відчували, що можете повернутися назад, проаналізувати й подивитися».

Про такі переживання розповідали багато гонщиків. У іншій книзі Броліна, Overdrive (2010), фінський пілот Міка Хаккінен казав, що коли він їде на межі своїх можливостей, все здається йому «як у сповільненій зйомці» — навіть попри шалену швидкість.

Шотландський гонщик Джекі Стюарт, який виступав у Формулі-1 у 1960-х і 1970-х роках, також підкреслював важливість цієї навички:

«На швидкості 195 миль на годину у вас має бути чітке бачення, майже як у сповільненій зйомці, щоб встигнути загальмувати, вирівняти машину та розпізнати рівень заносу».

Але ефект уповільнення часу зустрічається не лише в автоспорті.

Здатність «розтягувати» секунди в критичних ситуаціях спостерігається й у спортсменів з інших видів спорту. Наприклад, американський спринтер Стів Вільямс, який у 1970-х роках повторював світові рекорди на дистанціях 100 і 200 метрів, говорив, що під час бігу «10 секунд здавалися 60».

Гравці у настільний теніс розповідали, що в певні моменти могли бачити політ м’яча до найменших деталей, передбачати його відскок і ідеально налаштовувати рухи.

Бейсболіст Тед Вільямс, один із найкращих відбиваючих в історії, стверджував, що міг бачити шви на м’ячі, який летів до нього зі швидкістю 100 миль на годину. Він казав, що в такі моменти м’яч ніби збільшувався в розмірах і нагадував пляжний м’яч, що пливе у сповільненій зйомці.

Деякі вчені вважають, що у футболіста Ліонеля Мессі може бути аномальна нейрологічна обробка інформації, яка уповільнює його сприйняття часу. Це могло б пояснити його феноменальні голи, які, здається, суперечать законам фізики.

З наукової точки зору цей феномен поки не має однозначного пояснення. Як пише для видання The Conversation Стів Тейлор, старший викладач психології Університету Лідса Беккета, фізичні навантаження можуть суб’єктивно подовжувати сприйняття часу. В одному експерименті 33 велосипедисти переоцінювали тривалість своїх заїздів, вважаючи, що минуло більше часу, ніж насправді.

Німецькі вчені у 2016 році припустили, що видатні спортсмени можуть «вигравати час» завдяки винятковим моторним навичкам. Їхній мозок краще прогнозує розвиток подій, ніж у суперників, дозволяючи їм приймати рішення миттєво.

Однак, згідно з дослідженнями Стіва Тейлора, ключ до розуміння цього феномена може полягати в змінених станах свідомості.

«Наше звичайне сприйняття часу пов’язане з нашим нормальним станом свідомості. У змінених станах (наприклад, у стані потоку) воно може різко розширюватися або, навпаки, зникати».

Ефект уповільнення часу також спостерігається у людей, які пережили екстремальні ситуації, наприклад, аварії. Багато хто повідомляє, що у критичний момент усе навколо здається сповільненим.

У спорті змінені стани свідомості можуть виникати завдяки тому, що Тейлор називає «суперпоглинанням».

Зазвичай, коли людина повністю занурена у процес (наприклад, у стані потоку), час ніби прискорюється. Проте, якщо концентрація стає надзвичайно інтенсивною та триває довгий період, ефект може бути протилежним — час уповільнюється.

Іноді спортсмени досягають цього стану поступово, нарощуючи концентрацію під час змагання. Гонщик або тенісист може фокусуватися годинами, поки не зануриться в глибоку «зону».

В інших випадках перехід у стан суперпоглинання відбувається різко — наприклад, коли команда програє й робить ривок, або коли вирішується доля матчу.

Таким чином, вміння входити в змінений стан свідомості через інтенсивну концентрацію може бути одним із головних факторів видатних спортивних досягнень.

А його ключовий ефект — це розширення часу.

Здатність «уповільнювати» час — це не просто суб’єктивне відчуття, а реальний психологічний феномен. Найвидатніші спортсмени можуть використовувати змінені стани свідомості, що дозволяє їм передбачати події та реагувати швидше.

Хоча наука поки що не дає однозначної відповіді, одне можна сказати точно: психологія часу — потужний інструмент, що може перетворювати видатних спортсменів на легенди.