Допомога після сексуального насильства: що змінює новий наказ МОЗ для психологів

23 липня 2025 року Міністерство охорони здоров’я України затвердило методичні рекомендації щодо надання медичної та психосоціальної допомоги особам, які пережили сексуальне насильство (наказ МОЗ №1177). Це перший в Україні документ, що системно регулює не лише медичний аспект допомоги, а й психологічний та етичний контекст взаємодії з постраждалими.

Рекомендації фіксують принципово новий підхід: допомога має бути чутливою, добровільною, комплексною та орієнтованою на гідність людини. Документ передбачає участь різних фахівців — медиків, юристів, соціальних працівників, але саме психологи в цій системі відіграють роль першої точки опори: фігури підтримки, стабілізації та перенаправлення.

Зміст і структура методичних рекомендацій

Документ складається з чотирьох основних розділів: принципів організації допомоги; алгоритмів дій; психосоціального супроводу; особливостей роботи з вразливими групами. Усі розділи сформульовані з урахуванням міжнародних стандартів (ВООЗ, UNFPA) та адаптовані до українського контексту, зокрема — до умов війни.

У центрі кожного етапу взаємодії — добровільна, інформована згода. Людина, яка пережила насильство, має право відмовитися від будь-якої частини допомоги: від розмови — до медичного огляду чи фіксації випадку. У жодному разі відмова не впливає на доступ до інших послуг. Такий підхід формує повагу до особистих меж і дозволяє відновити базове відчуття контролю, втрачене внаслідок травматичного досвіду.

Особливої уваги заслуговує покроковий алгоритм, який починається з першого звернення — особисто, телефоном або через поліцію. Уже на цьому етапі працівники мають створити умови конфіденційності, гарантувати безпеку й не тиснути з вимогами «розповісти все». Психологічна стабілізація — базовий крок, що має передувати будь-якому збору інформації.

Психосоціальна підтримка як ключовий компонент

Розділ рекомендацій, присвячений психосоціальній підтримці, формулює основні принципи втручання, зокрема для психологів: ненасильницький підхід, уникнення повторної травматизації, підтримка тілесного й емоційного регулювання.

Наголошується: психолог не має вимагати від постраждалої особи детального опису події, якщо вона до цього не готова. Важливо не «розкривати» людину, а підтримати її ресурс і надати можливість самому визначити темп і глибину розмови.

Також визначено, що мова психолога має бути звільнена від оцінних формулювань і натяків на сумнів. Завдання — дати відчуття безпеки, прийняття, права мовчати або відмовитися. Допомога не передбачає діагностики або психотерапевтичної роботи в момент першого звернення. Йдеться про кризову підтримку — стабілізацію, нормалізацію стану, визначення наступних кроків за участі самої людини.

Особливості роботи з вразливими групами

Окремий розділ рекомендацій присвячено роботі з дітьми, людьми з інвалідністю, представниками ЛГБТК+ спільноти та постраждалими від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Усі ці категорії потребують не лише адаптації мовлення, а й зміни у самій структурі взаємодії.

Зокрема, при роботі з дітьми передбачено супровід законного представника, втім у виняткових випадках — коли саме цей представник є джерелом насильства — можливі інші форми захисту. Щодо людей з інтелектуальними або психічними порушеннями, документ пропонує орієнтуватися на рівень розуміння, а не діагноз. Усі вразливі особи мають повне право на допомогу — без дискримінації, упереджень або знецінення досвіду.

Воєнний контекст: розширення поняття постраждалих

Методичні рекомендації враховують досвід повномасштабної війни, у якому сексуальне насильство стало не лише особистою трагедією, а й масовим травматичним феноменом. Постраждалими можуть бути не лише жінки, а й чоловіки, військові, цивільні, діти. Багато з них не звертаються по допомогу роками. Новий стандарт передбачає прийняття цих випадків без сумнівів, із розумінням механізмів замовчування, сорому, страху.

Для психологів це означає необхідність працювати у високій невизначеності, з людьми, які не завжди здатні назвати травму прямо. І саме тут критично важливо — не тиснути, не квапити, не витискати з людини «свідчення», а бути присутнім і здатним витримати її історію — навіть якщо вона ще не проговорена.

Що це означає для психологічної спільноти

Методичні рекомендації — це не просто розпорядження МОЗ. Це рамка нової професійної етики взаємодії з постраждалими. Для психологів вона фіксує обов’язок працювати чутливо, фахово, відповідально і більше не спиратися лише на інтуїцію чи загальні принципи гуманізму.

Водночас, це сигнал про потребу в системній підготовці: знанні травмоорієнтованого підходу, кризового втручання, медико-правових аспектів супроводу постраждалих. Психологи в закладах охорони здоров’я, мобільних командах, освітніх і гуманітарних ініціативах мають володіти цією інформацією на практичному рівні.

Допомога — це не дія, а позиція

Наказ МОЗ №1177 — це не просто нормативна інструкція. Це визнання права людини на недоторканність після травми. Для психолога цей документ — можливість говорити професійною мовою про складне, підтримувати без насильства, втримувати без порад і допомагати — не нав’язуючи.

Він фіксує, що психологічна допомога — це не зняття симптомів, а повернення гідності. Не втручання в історію, а створення простору, де її можна винести.