Соматичні терапії: як тіло може стати ключем до зцілення психіки

Зараз, читаючи цей текст, зверніть увагу на свою щелепу. Відчуваєте щось? Чи є там напруга? Можливо, щелепа зтиснута, або навпаки — розслаблена. А тепер уявіть, що ця напруга зникає. Як це відчувається? І знову повертайтесь до дихання. І до цього тексту.

Це не просто вправа на усвідомленість. Це - приклад тілесної практики, яка лежить в основі цілого напряму терапії, що набирає обертів у роботі з травмою - соматичної терапії. Вона фокусується на розумінні взаємозв’язку між тілом і психікою. І це не про абстрактну цілісність, а про дуже конкретні способи відчути, як психіка проявляє себе через м’язи, дихання, тремтіння чи застиглість.

Цей текст створено на основі матеріалів Кристофера Паттерсона, доцента Школи сестринської справи та Лорни Моксхем, професорки психічного здоров'я, Університет Вуллонгонга (Австралія).

Ті, хто хоч раз проходив практику «сканування тіла», знають, що напруга це не просто м’язовий спазм. Часто за нею стоїть емоція. Страх. Гнів. Сум. І якщо ми уважні до тіла, ми можемо не лише зафіксувати ці стани, а й дослідити їх. Саме це і є головним у соматичних підходах: вивчення того, як психіка оселяється в тілі, і як тілесні реакції можуть допомогти звільнитися від пережитої травми.

На відміну від класичних психотерапевтичних підходів, таких як когнітивно-поведінкова терапія, де акцент на думках, переконаннях і поведінці, соматична терапія починає з тіла. Вона не протиставляє «розум» і «соматичне», а розглядає їх як частини одного цілого.

Уявімо людину, яка приходить на терапію з хронічним відчуттям напруги в щелепі. У когось це залишки непроговореного гніву, у когось — це захисна реакція на страх. Під керівництвом фахівця клієнт починає спостерігати за відчуттям, пробує його «витримати», дати йому простір. Далі йде дихання, м’які рухи, розтяжка, зміна постави. В деяких методах — навіть стрибки, тряска, або цілеспрямоване тремтіння тіла.

Ідея не в тому, щоб «зняти симптом». А в тому, щоб повернути собі контроль над тілесною відповіддю. Бо саме через тіло часто проходить пам’ять про події, які були надто болісні для того, щоб їх одразу осмислити. В цьому контексті тіло - це не просто оболонка, а носій пам’яті.

Окрему увагу дослідники приділяють методові, який називається «соматичне переживання» (Somatic Experiencing). Його розробив американський психотерапевт Пітер Левін. Суть методу полягає у роботі з тілесними відчуттями, які лишилися після травматичного досвіду. Левін вважає, що у разі травми організм може «застрягти» в реакціях «бий-біжи-завмри» і саме тому людина продовжує переживати тривогу або розгубленість навіть тоді, коли загроза вже минула.

Терапевтична робота у цьому методі — це не розмова про травму, а поступове нарощування здатності витримувати неприємні тілесні відчуття, з якими ця травма пов’язана. Важливо: це робиться повільно, дозовано, без повторної ретравматизації. Крок за кроком людина вчиться помічати сигнали тіла, реагувати на них і, зрештою, відновлювати контакт із власною регуляцією.

Огляд наукової літератури 2020 року (Payne et al., Frontiers in Psychology) виявив обмежену, але перспективну доказову базу ефективності методу у роботі з ПТСР. Автори вказують, що потрібні подальші рандомізовані контрольовані дослідження, проте вже наявні дані дозволяють вважати цей напрямок потенційно ефективним для певних категорій клієнтів.

Як і будь-який інший психотерапевтичний метод, соматична терапія працює лише тоді, коли клієнт довіряє підходу і коли терапевт володіє тілесними техніками з повагою, а не з модної цікавості. Тим, хто пережив травму, цей підхід може дати щось більше, ніж слова: відчуття, що навіть у спогадах про біль є щось, що можна «витримати тілом» і через тіло ж змінити. 

Якщо ви вагаєтесь, чи цей метод підходить саме вам або вашим клієнтам, зверніться до сертифікованого фахівця або порадьтеся з лікарем. І пам’ятайте: тіло знає більше, ніж ми звикли думати.