Чому ми цінуємо речі, за які вже попрацювали: нове дослідження вчених пояснює парадокс зусиль

Коли ви вирішуєте, чи варте щось ваших зусиль, важливим чинником виявляється не лише обсяг роботи, а й те, чи вже вона позаду, чи ще попереду. Саме це стало предметом нового дослідження професора психології Каліфорнійського університету в Сан-Дієго Пьотра Вінкельмана та постдокторанта Пшемислава Марковського, опублікованого в Journal of Experimental Psychology: General.

Їхні висновки прості й водночас парадоксальні: коли зусилля ще попереду, вони знижують привабливість мети. Але коли ви вже доклали зусиль, результат сприймається як більш цінний. Цей ефект добре знайомий кожному, хто хоч раз жалкував перед тренуванням, але відчував гордість після — або тим, хто збирав меблі IKEA і потім не хотів із ними розлучатися.

У своєму експерименті Пьотр Вінкельман і Пшемислав Марковський надали учасникам вибір між фіксованою сумою грошей і предметом домашнього вжитку — кружкою, — яку можна було забрати додому, якщо виконати певну фізичну дію. Зусилля, які вимагалися для отримання кружки, були еквівалентні підйому на один, два або три сходових прольоти.

Такий експериментальний дизайн дозволив дослідникам точно оцінити, як кожна людина реагує на зусилля. Якщо учасник погоджувався на кружку при мінімальних зусиллях, але переходив до вибору готівки при збільшенні навантаження, це свідчило про зниження цінності предмета через надмірну працю. І навпаки — якщо учасник, уже витративши сили, все ж залишав собі кружку замість обрати гроші, це показувало, що докладене зусилля підвищило її цінність.

Дослідники також цілеспрямовано маніпулювали часовим аспектом зусиль. В одних умовах навантаження очікувалося в майбутньому: учасники мали ухвалити рішення до того, як піти і «заробити» кружку. В інших — зусилля вже були виконані, і потрібно було вирішити, чи хочуть вони обміняти вже отриману кружку на гроші. Це дозволило порівняти сприйняття зусиль у різних часових контекстах.

Виявилося, що майбутні зусилля, як правило, знижують привабливість кружки, а минулі — навпаки, підвищують її цінність. Саме ця відмінність між очікуванням і ретроспективною оцінкою докладених зусиль лягла в основу головного висновку дослідження: зусилля самі по собі не мають сталої цінності, але змінюють наше ставлення до результату в залежності від часу, коли вони відбулися.

Дослідники виявили, що реакція на зусилля має яскраво виражені індивідуальні відмінності. Незважаючи на загальні закономірності — зниження цінності при майбутніх зусиллях і зростання при минулих — не всі учасники поводилися однаково.

Для частини людей додаткові зусилля завжди зменшували цінність кружки. Інші, навпаки, демонстрували сталу перевагу на користь предметів, що вимагали більше роботи. Були й ті, у кого реакція змінювалася залежно від обсягу зусиль: помірні навантаження робили кружку ціннішою, але надмірні — знецінювали її. Цікаво, що в окремих випадках спостерігався зворотний ефект: початкова неохота до зусиль змінювалася підвищенням оцінки результату на більш високих рівнях навантаження.

Ці результати вказують на те, що ставлення до зусиль є гнучким і залежить від особистісних особливостей. У багатьох людей спрацьовує своєрідна «золота середина»: невелике навантаження робить результат привабливішим, тоді як надто велике — викликає втому або розчарування. Це схоже на те, як 30-хвилинне тренування викликає позитивні емоції, а двогодинне може видатися виснажливим; або як 5-хвилинне зусилля здається марним, але 45 хвилин уже дають відчуття значущості.

У природі діє сувора логіка раціонального використання ресурсів: більше витрат — менше шансів вижити. Колібрі, яка витрачає занадто багато енергії, щоб отримати ту ж саму кількість нектару, що й інші птахи, не має великих шансів на виживання. Вона може отримати оцінку «відмінно» за старання, але в реальному світі це прирікає її на виснаження. Тому класичне психологічне правило — «закон меншої роботи» — свідчить, що ми, як і більшість живих істот, уникаємо зайвих зусиль без додаткової вигоди.

І все ж у житті часто трапляється навпаки. Ми цінуємо речі, за які довелося боротися, більше, ніж ті, що дісталися легко. Будь-хто, хто збирав меблі IKEA, проходив жорсткий відбір у кар’єрі або виборював кохання, знає: прикладені зусилля надають здобутому особливої ваги. У чому ж секрет?

Автори дослідження припускають, що відповідь криється в часі. У прикладі з колібрі рішення стосується майбутніх зусиль, і тварина має раціонально зважити свої витрати. А в прикладі з IKEA зусилля вже докладені — і саме тому результат здається вартісним. Минулі зусилля стають частиною наративу: «я це зробив», і це посилює емоційний зв'язок із результатом. Саме це й пояснює парадокс: чому ми часто надаємо більшої цінності результатам важкої праці, навіть якщо вони не є об’єктивно кращими.

У повсякденному досвіді цей ефект зустрічається всюди. Новий режим тренувань здається важким на старті, але з часом вправи стають джерелом радості. Опановування складного навику може відлякувати, поки не виявиться, що ця навичка — найцінніше, що ви здобули. Цей же принцип пояснює, чому довга черга в Луврі підсилює враження від «Мони Лізи»: витрачені сили піднімають цінність мистецького досвіду.

Насправді навіть політичні лідери апелюють до цієї психології. Президент США Джон Кеннеді обґрунтовував програму підкорення космосу словами: «Не тому, що це легко, а тому, що це важко».

Чому саме деякі люди охоче беруться за складне, а інші — уникають його? Автори дослідження визнають, що це питання залишається відкритим. Можливо, відіграють роль фізичні можливості, попередній досвід, почуття сенсу, уявлення про важливість труднощів або навіть культурні установки щодо праці й зусиль.

Зараз команда Вінкельмана та Марковського продовжує дослідження: вони вивчають, як зусилля впливають не лише на грошову оцінку предмета, а й на гедоністичну (задоволення), естетичну (відчуття краси), символічну та моральну цінність. Один із проєктів — дослідження сприйняття каліграфії після різного рівня зусиль, докладених до її розглядання.

Ці результати можуть стати корисними для освітніх систем, охорони здоров’я, бізнесу — скрізь, де важливо не лише мотивувати, а й допомогти людині зрозуміти, чому шлях до винагороди може бути складним, але вартісним.