Айфон, тривога і втрата контролю: як політика перетворюється на психотерапевтичний запит

Світ стає тісним не лише географічно, а й психологічно. Політичні рішення дедалі частіше відгукуються у терапевтичному кабінеті — тривогою, роздратуванням, втомою клієнта, який не завжди розуміє, звідки тягне. Класичний приклад — ситуація з новими митами на китайські товари, які просуває Дональд Трамп у межах передвиборчої кампанії 2024 року. За даними The Wall Street Journal, якщо адміністрація Трампа справді підніме тарифи до 54% на китайські комплектуючі, вартість деталей для iPhone 16 Pro може зрости з 550 до 850 доларів. При незмінній роздрібній ціні в 1100 доларів це суттєво зменшить прибуток компанії. Відтак Apple або скоротить витрати на якість, сервіси й маркетинг, або підніме ціну для кінцевого споживача.

На перший погляд — технічне питання бізнесу. Але фактично йдеться про зміну середовища, в якому людина звикла орієнтуватися. Ці наслідки виходять далеко за межі економіки — вони формують нову реальність для споживача. А отже — нову психологічну напругу. Іноді досить просто подивитися на цінник, щоб виникло питання: «А хто я без нового айфону?»

Для багатьох сучасних людей смартфон — це не лише засіб зв’язку. Це продовження руки, спосіб навігації, статус, самооцінка. Особливо, коли йдеться про продукти таких брендів, як Apple. Вони виконують функцію символічного капіталу: "я сучасний", "я конкурентний", "я в системі". І коли вартість такої речі різко зростає, або вона втрачає частину своєї цінності через економічну турбулентність — людина переживає це як щось більше, ніж втрату товару. Вона переживає це як втрату частини себе.

Це не перебільшення. У терапії ми бачимо, як клієнти зіштовхуються з почуттям сорому — бо не можуть дозволити собі те, що колись було "нормою". Зі злістю — бо світ знову змінює правила. З тривогою — бо зникає передбачуваність, яка раніше здавалася стабільною. Це і є фонова психологічна дестабілізація, яку важко артикулювати, але ще важче ігнорувати. І так, новий iPhone вже давно не про камеру, а про ідентичність. Якщо його не буде — хто я тепер? Той, хто ще не оновився?

У практичній роботі психолога дедалі частіше постає необхідність враховувати вплив зовнішнього соціального й економічного контексту на внутрішній світ клієнта. Повномасштабна війна, інфляція, зростання цін на базові та статусні речі, втрата звичних умов життя — усе це може провокувати психологічні реакції, які не завжди виглядають як пряма травматизація, але мають характер фонової дестабілізації. Важливо не обмежуватись внутрішньоособистісною оптикою й уміти вчасно поставити фокус на тому, як змінюється середовище, в якому існує клієнт.

Коли клієнт приходить із дифузною тривогою, зниженим настроєм, втомою, апатією або втратою мотивації, психотерапевту варто уважно дослідити: чи не пов’язані ці симптоми з втратою відчуття передбачуваності й керованості у повсякденному житті. Підвищення цін, зменшення доступу до товарів, які раніше символізували «нормальне життя», може переживатися як втручання у структуру ідентичності. Втрата стабільності споживання часто стає втратною точкою не лише в економічному, а й у психологічному сенсі — як руйнування звичних форм самопідтримки, уявлень про себе, соціальну роль, приналежність.

Терапевтична інтервенція на цьому етапі передбачає: по-перше, вербалізацію зовнішнього контексту (це важливо для зняття напруги з внутрішньої «провини» клієнта), по-друге, допомогу у виявленні функцій втраченої речі або звички, і по-третє — підтримку у відновленні суб’єктності. Запитання на кшталт «Яку частину твого “я” це зачіпає?» або «Чи можна жити без Siri — і зберегти гідність?» іноді звучать як жарт, але відкривають простір для глибокої рефлексії.

У подальшій роботі доцільно підтримувати пошук альтернативних форм ідентичності, менш залежних від зовнішніх символів — таких, що ґрунтуються на особистих цінностях, внутрішній послідовності, автономності. Бо хоч Apple і не завжди оновлюється вчасно, внутрішня опора не має бути прив’язаною до терміну релізу.

Для українських споживачів айфони вже давно належать до товарів високого класу — не лише з огляду на ціну, а й як символ успішності, стабільності, доступу до глобального світу. Це — маркер не просто платоспроможності, а певної внутрішньої автономії: «я можу собі дозволити», «я тримаюсь на плаву», «я в ритмі сучасності». У такому контексті навіть незначне глобальне коливання вартості, спричинене митною політикою чи міжнародною економікою, може болісно позначитися на локальному сприйнятті себе.

Але річ не тільки в грошах. Після повномасштабного вторгнення 2022 року українське суспільство живе в умовах радикальної невизначеності: зростання втрат, вимушених змін, обмежених ресурсів. У такій реальності навіть підвищення ціни на «розкішну річ» може сприйматися не як банальна економічна подія, а як чергове нагадування про відчуження, про втрату контролю, про недосяжність стабільності. Це ніби ще одне підтвердження того, що «світ розсипається», а разом із ним — і уявлення про нормальне, передбачуване, кероване життя. І хоч би скільки ми казали собі, що «це просто техніка», тіло реагує так, ніби це був обстріл нашої споживчої безпеки.

Це — ще один пласт у й без того багатошаровому тлі тривоги. Він не завжди усвідомлюється, не завжди називається прямо. Люди можуть прийти в терапію з втомою, з дратівливістю, з апатією, не згадавши жодного разу слова «айфон» чи «економіка». Але тіло, настрій, мислення вже реагують. Бо це про більше, ніж телефон. Це про втрату точок опори.

Психолог у такому випадку має бути уважним до цих «дрібниць», які часто є лише видимою частиною глибшого зсуву. За ними стоїть складна архітектура переживання: про контроль, втрату, про образ себе у світі, що постійно змінюється. І якщо в терапевтичному полі є місце для делікатної розмови про ці нюанси — це може стати простором, де повертається здатність відчувати стабільність, навіть попри зовнішню нестабільність.

Мита, ринки, айфони — усе це впливає на душу. Бо сучасна людина — це істота, глибоко вплетена у світ речей і значень. І коли ці речі змінюються або стають недосяжними, психіка сигналізує про втрату. Завдання психотерапії — почути цей сигнал, не знецінити його, і допомогти клієнту знайти себе в новій реальності, де стабільність уже не гарантована, але можлива — у внутрішньому переживанні. Іноді навіть без останньої моделі.