Психологія тілесності: новий акцент у роботі з психосоматикою

Фахівці відзначають дедалі більший інтерес до психосоматики, зокрема до підходів, що виходять за межі традиційного сприйняття “тіла як джерела захворювань”. Практики наполягають на необхідності розширити фокус: від боротьби зі симптомом – до розуміння тіла як партнера у терапевтичному процесі. Спостереження підтверджують, що концентрація на позитивних відчуттях і ресурсах сприяє полегшенню не лише психоемоційного, а й фізичного стану. Такий підхід допомагає коригувати динаміку соматичних скарг і посилює внутрішню стійкість клієнтів, послідовно розкриваючи потенціал взаємодії тіла та психіки.

Всім вже давно відомий термін психосоматика, яка вивчає зв’язок між психоемоційним станом людини та її фізичним здоров’ям. Основна ідея психосоматики полягає в тому, що емоції, стрес, внутрішні конфлікти та соціальні фактори можуть впливати на розвиток або загострення фізичних захворювань. Отже, психосоматика це зазвичай про хвороби. Але ми рідко звертаємо увагу на те, що психосоматика – це ще й про відносини з власним тілом взагалі. Наскільки ми взагалі його розуміємо, чуємо, наскільки ми з ним «на одній хвилі». Чи ми з ним воюємо, чи, можливо, воно через хворобу намагається до нас достукатися. А чи є можливість перш ніж дійде справа до лікування займатися профілактикою, а краще чимось радувати?

Отже, психосоматика – це не лише про хвороби. Це взагалі про взаємодію з тілом. Але наскільки сучасна людина взагалі взаємодіє зі своїм тілом? Бо насправді зазвичай ми дуже багато “живемо в голові”. І це нам навіюється з ранніх років.

Загадаємо шкільні роки. Не знаю, як зараз, але коли ми навчалися у школі, існувала така система, коли діти мали сидіти рівно. «Дисципліна понад усе», «не можна заважати вчителю». Це означає, що тіло підкоряється, бо його функціонування нікого не хвилює. Важливим є лише розум, важлива лише голова.

Наприклад, ми сидимо за комп’ютером чи в телефоні і при цьому ми не відчуваємо свого тіла. У нас вже давно могли затекти плечі, але ми це помітимо лише тоді, коли отримаємо сигнал у вигляді певного болю. І це тому що у свідомості є обмежений обсяг уваги. Коли ми зосереджені на одному, інше втрачається з поля зору.

Отже, якщо уся увага в телефоні чи комп’ютері, а ще паралельно я з кимось переписуюсь, у цей момент я справді не відчуваю тіла. І це наша звичка, і нам здається, що це нормально.

Пріоритети важливості так виставлені ще з дитинства, що тіло повинно бути пристойно або гарно одягнене і взагалі його завдання – мене обслуговувати. І Воно має обслуговувати мою якусь діяльність: інтелектуальну, творчу, корисну для суспільствачи будь-яку іншу. І ми часто ставимося до тіла, як до обслуговуючого персоналу. А коли воно нас якось підводе, щось потребує від нас, ми нервуємо.

І таким чином, виявляється, що психосоматика це лише про хвороби. А в тіла просто немає іншого способу нагадати про себе. Якщо ми запитаємо себе: які у нас є відчуття у тілі просто зараз? Мабуть багато хто зафіксує саме негативні відчуття або відсутність будь-яких відчутів. Тобто, як у нас працює сприйняття: тіло, на нашу думку, має сигналізувати лише там, де щось неприємно.

Проте, тіло сигналізує завжди. У ньому одночасно купа різних відчуттів. Та наша свідомість фіксує лише ті сигнали, що надходять із «регіонів», де щось умовно кажучи «горить». А якщо знайти відчуття у тілі не там, де щось напружене чи болить, а відчуття, яке приємне або спокійне, можливо розслаблене, тепле. І ось перше, чого варто навчитися – це щодня запитувати себе: які приємні відчуття у мене є в тілі? Робити таке своєрідне сканування. Наприклад, спробуйте поставити собі п’ять випадкових будильників протягом дня. І кожен раз, коли він дзвенить, запитуйте себе: «Які три приємні відчуття у тілі у мене є прямо зараз». І ви їх точно знайдете.

Крім того, якщо ми подивимось за виразом нашого обличчя, то, коли ми говоримо про приємні відчуття, то обличчя виражає це також, а коли ми говоримо про неприємні – це теж буде на обличчі. Бо тіло і свідомість – це як єдина кібернетична система: зміна одного елемента в будь-якій частині системи одразу впливає на всю систему цілком.

Якщо думати, наприклад, про те, що в тілі неприємно: ось тут болить, ось тут напружено, і ось тут теж щось не так, – свідомість автоматично починає будувати «криву за точками» та шукати, де (що) ще в нашому житті неприємно? А життя, мабуть, взагалі жахливе, тіло огидне і все погано.

А можна зробити навпаки. Знайти щось приємне. А потім ще. А де ще? І одразу починають виділятися ендорфіни, наші гармони радості. Хоча зовні нічого не відбулося.

Досить часто у нас тіло і розум розділені. Іноді і фізична активність, фітнес – це теж може бути розділення: ось, зараз я треную своє тіло, це для тіла, а не для розуму. А пізніше я працюю розумом. Якщо взяти східний підхід, то там існує культура сприйняття тіла як храму духу. І ми знаємо, що йога або циган, там не просто вправи, там ціла філософія цілісного ставлення до себе, коли тіло, розум і дух розглядаються як єдине ціле.

Часто ми бажаємо один одному здоров’я, особливо на свята. Але що таке здоров’я? Спробуємо відповісти собі на це питання? І у 99% випадків люди відповідають: «Це коли я не хворію». Але справа в тому, що так відповідаючи ми одразу знову формуємо своє життя навколо хвороби. Це, знов таки фокус на тому, де нам болить. І тоді виходить, що здоров’я – це лише короткий проміжок між хворобами.

З дитинства нас ніхто не вчив фіксувати увагу на тому, що таке здоров’я. Часто мама звертала увагу на дитину, коли вона захворіє і тут додається ще інша історія, про «вигоду» від хвороби. Тому корисно згадувати та описувати конкретні моменти нашого життя, коли ми почувалися дійсно здоровими, тобто конкретний момент, епізод, зі спогадів будь-якого віку, коли нам було добре, й ми відчували себе здоровою людиною.

Адже у тіла немає узагальнень. Часто тіло не реагує на загальні слова чи ідеї, але якщо ви згадуєте конкретний момент, конкретний період, обставини, де це було, хто був поруч та інше тіло одразу підключається, бо воно «мислить» дуже конкретно. Можливо, це досить не просте завдання, та воно точно дієве.

Кожного разу, коли ми зосереджуємося на тому, що у нас не так, де болить, що турбує чи викликає дискомфорт, згадаємо й поставимо собі запитання: а що у нас добре? Хоча б мінімум: де не болить, де приємно, де розслаблено.

Коли здається, що є лише один варіант розвитку подій, нашому розуму, нашій психіці важко, тому що вона бачить лише цей один варіант, і якщо він несприятливий, виникає відчуття безсилля, якоїсь безнадії, ніби немає вибору. І тут дуже важливо задуматися, які ще варіанти розвитку подій можуть бути.

Якщо ми говоримо про тіло і звертаємо увагу на якусь нашу хворобу чи нездужання, то сама думка про те, що є щось благополучне в тілі, відкриває нові можливості. Який є ще варіант? Є варіант, коли щось більш-менш здорове, коли щось більш-менш розслаблене, коли десь приємно й тепло.

Оці додаткові варіанти, окрім ситуації, коли щось болить, допомагають вийти із негативного. Вони дають енергію, щоб підключити орган, який, умовно кажучи, має певний симптом та трохи підтягнути його до стану, коли й у нього теж може бути краще. Ніби він починає «рівнятися» на ту частину тіла, де все добре. І, звісно, у такій ситуації лікування точно допоможе, одужання піде швидше адже задіяні ті нейронні зв’язки, що активуються, коли все добре.

Також у ситуації, коли десь є дискомфорт, і це стосується як фізичного дискомфорту – десь щось ниє, напружене чи болить, – так і психічного, наприклад, стану тривоги, образи чи відчуття несправедливості, які особливо часто спливають у нас останнім часом через ситуацію, в якій ми всі живемо, задаємо важливе питання: що мені зараз допоможе?

Так само і з психічним станом. Коли душевно погано, поставте собі запитання: що мені зараз допоможе? Можливо, прогулянка, склянка води, просто встати й походити або кілька хвилин на самоті. Одна лише концентрація на цьому питанні – «що мені допоможе?» – вже починає допомагати. Адже до цього ми фокусувалися на болю, неважливо, фізичному чи душевному, і в цьому випадку запускається боротьба. А боротьба, як відомо, не завжди завершується перемогою. Така практика розвитку чутливості до свого тіла дає змогу з часом або відмовитися від певних препаратів, або зменшити їх дозу. Це дійсно працює.

До того ж звичка постійно боротися з часом може призвести до розвитку аутоімунних захворювань. Ми знаємо, що аутоімунні процеси – це коли імунна система організму починає боротися сама із собою. Ось чому так важливо вчитися відключати стан боротьби. Такий підхід сприяє зціленню. Це не дає миттєвого ефекту, як таблетка знеболюючого, але крок за кроком, формуючи цю звичку, ви почнете почуватися краще. Ваш контакт із тілом стане настільки близьким, що ви зможете помічати найменші зміни та швидше реагувати на них.

У кожного з нас є невеличкі, а можливо, й не дуже маленькі звички, які ми підтримуємо. З одного боку, без них ми не можемо, а з іншого боку, розуміємо, що вони не дуже корисні для нашого тіла. Тіло протестує: хтось курить і кашляє, хтось їсть тортик і, можливо, має проблеми з вагою чи підшлунковою залозою.

А якщо подумати про якусь свою звичку, яка нам не дуже подобається, яка пов’язана з тілом і поставите собі запитання: що нам дає ця звичка? Ми це робимо щоб що? Що вона дає нам корисного? Зрозуміло, що потім ми можемо себе за це сварити, критикувати, але в той момент, коли ми це робимо, нам щось потрібно?

Наприклад, куріння. Ми виходимо на балкон покурити. Можливо, це просто бажання побути наодинці, подумати про щось, заспокоїти внутрішнього критика, заткнути йому рота, так би мовити, або зупинити потік думок, а може, навпаки – сконцентруватися на них. Можливо, просто хочеться постояти і подивитися на горизонт.

Якщо харчові звички. Що дає нам солодке, припустимо? Можливо ми заповнюєте якусь свою порожнечу. Що це за порожнеча, чи може вона бути заповнена чимось іншим?

А можливо, ми включаємо свої смакові рецептори. Усі солодощі мають дуже насичений смак, який дозволяє нарешті відчути смак їжі. Адже часто ми їмо «впопихах», швидко ковтаючи, не звертаючи уваги на смак, не смакуючи. А от дуже солодке, кисле, солоне чи гостре – це можливість нарешті відчути смак того, що ми їмо.

Тож це можна отримати й іншим способом. Наприклад, не курячи, зупинитися й подивитися на горизонт; знайти інші способи зупинити потік думок чи побути наодинці. Якщо йдеться про їжу, то можна свідомо сповільнитися, зосередитися на смакових якостях їжі й отримати задоволення від процесу.

І це вже буде зовсім інша історія. Адже ця історія буде про те, як ми починаємо дружити із своїм тілом і більше розуміти себе.