Met Gala-2025: коли чоловічий одяг говорить про тривогу, ідентичність і спротив

Цьогорічний бал Met Gala дав психологам чимало матеріалу для роздумів. Темою стала виставка Superfine: Tailoring Black Style, присвячена феномену «чорного дендизму» як способу самовираження, спротиву та формування ідентичності. У центрі — чоловічий костюм: його історія, стиль, символіка та трансформація із соціальної уніформи на особисте й політичне висловлювання.

У цій статті ми поговоримо про чоловічу моду як про дзеркало внутрішньої тривоги, архетипових очікувань і не завжди усвідомлених стратегій адаптації.

Стосунки з одягом — це ті ж стосунки з самим собою. Можна приділяти увагу дрібницям, піклуватися про комфорт, обирати те, що приємне оку і тілу. Можна створювати “фасад”, підлаштовуючись під очікування, носити трендове, не завжди зручне, не завжди якісне. Говорячи про зовнішній вигляд, ми зачіпаємо тему соціальної тривожності. А де тривожність, там і механізми захисту.

Складно “застосувати аналіз” до чоловічого костюма, минаючи теми так званої “великої чоловічої відмови” XVIII століття, сексуальної революції 1960-х, поп-ідолізації Девіда Бові, мінімалізму Йоджі Ямамото і десятків інших впливів на те, чому чоловіки сьогодні одягаються так, як одягаються. Але можна підійти і з іншого боку — через явне і витіснене.

Зовнішній вигляд працює як меседж. Є сфери зі строго регламентованим полем самовираження. Скажімо, рієлтор у шортах і шльопанцях справляє менш сприятливе враження, ніж його колега в джинсах і сорочці. В той же час рієлтор у костюмі з краваткою може як викликати повагу, так і насторожити (хтось вирішить, що комісійні в нього виявляться занадто високими).

У всіх випадках оцінка робиться в першу чергу щодо безпеки взаємодії з конкретною людиною. Це інстинкт, база, реакція мигдалика, доповнена аналізом фронтальної зони. Треба зрозуміти, чи небезпечна істота, з якою встановлюється контакт. Розпізнавання майже миттєве — від розхристаного, хиткого незнайомця ми автоматично відійдемо. Мозок за секунди побачить потенційну загрозу.

Але важлива не тільки фізична безпека. Співпраця з рієлтором навряд чи виявиться смертельно небезпечною, але можна втратити гроші. Це теж “небезпечно”, хоч і не загрожує життю напряму.

Перша оцінка надзвичайно важлива, але й надзвичайно суб’єктивна. Адже той, хто оцінює, дивиться з позицій власної шкали. Художник поставиться з розумінням до стильних експериментів, тоді як британський поліцейський із зачіскою “ірокез” настільки вийшов за межі уявлень про професію, що потрапив у соцмережі як мем. Це не означає, що він “поганий поліцейський”, але хтось не наважиться звернутися до нього по допомогу. Втім, ситуацію рятує уніформа — ще один конструкт соціальної адаптації.

Одяг завжди мав значення. Це не тільки спосіб приховати тіло, але й цілий ритуал самопрезентації. Існує думка, що кілька століть тому визначити, хто перед тобою — монах, моряк, міщанин чи селянин — було простіше. Незважаючи на те, що тоді теж існували модні течії, роль одягу була більш функціональною. Скажімо, заможні чоловіки могли дозволити собі носити білі гольфи з панталонами, м’яке взуття на підборах. Тоді як біднякові для роботи потрібні були довгі штани, а взуття — масивне і довговічне. Відома торгова легенда про черевики “Мартінс”, які нібито спочатку шили для портових робітників. Носок і задник черевика укріплювали металевою пластиною, аби випадково впущена коробка з вантажем не пошкодила ногу. Кому потрібен кульгавий робітник? Сьогодні в деякі моделі “мартінсів” і далі вставляють метал — це перетворилося на фірмову ознаку, хоча взуття цієї марки частіше носять міські підлітки, ніж вантажники.

Одягаючи ті чи інші речі, людина може повідомляти світу про сферу своєї діяльності, уподобання у дозвіллі, політичні погляди, творче життя, інтимні фантазії…

Однак у виборі одягу залишаються дві незмінні сторони: функціональність і актуальність. З першою більш-менш зрозуміло — це про зручність. А от актуальність дає більш обширний список характеристик, куди входять навіть сексуальна орієнтація і політична позиція.

Про стереотипи щодо зовнішності чоловіків найкраще розкажуть костюмери. Образи для театру, кіно, реклами продумані до дрібниць — навіть колір ґудзиків може вплинути на те, чи вважатимуть героя легковажним. У реальному житті хтось, звісно, дбає про ґудзики, але частіше річ із самого початку задумана як частина меседжу. Пришийте до чорного піджака жовті ґудзики — і його не купить чиновник, а от музикант — із задоволенням. Пришийте жовті ґудзики до синього піджака — і він автоматично стане проукраїнським. Такий сучасний контекст, такий зчитуваний меседж, який з часом втратить актуальність, а разом з нею — і свій зашифрований код. Принаймні в політичному сенсі. Деякі меседжі дуже нетривалі, тренд на сезон. Інші запам’ятовуються надовго. Є дуже живучі — берет і шарф на французові, штани-галіфе у німецьких військових, білий лляний костюм європейського аристократа, шкіряна куртка байкера…

Джеймс Холліс у своїй праці “У тіні Сатурна” досліджує теми соціальної тривожності у чоловіків. На думку психоаналітика, чоловічий “фасад” — це відповідь на очікування. Сучасний чоловік досі не має права бути чутливим і дбайливим до себе, досі має грати героя, жорстко конкуруючи з іншими. Чутливість символічно знижує конкурентоспроможність, хоча, наприклад, жовтий берет жодним чином не позначиться на м’язовій силі чи розвитку інтелекту. Жінка, яка прагне знайти надійного трудягу-партнера, насторожено поставиться до берета. Інша ж, навпаки, оцінить стилістичну іронію, якщо сама так само схильна до епатажу. Це якщо берет не на французові, звісно. Французу можна.

Що можна і чого не можна вдягати — досі предмет постійних суперечок. Жінки тут так само жорстко обмежені, як і чоловіки. Але до жінок застосовується інше прокрустове ложе — репродуктивності й привабливості.

Психоаналітик Джон Флюгель вважав, що трохи більше 200 років тому сталася “велика чоловіча відмова” — чоловіки перестали прикрашати одяг, у моду увійшов строгий чоловічий образ “порядності й стриманості”. Тоді з’явився стиль денді. До речі, його “законодавець”, британець Джордж “Бо” Браммел не мав на увазі, що строгий вигляд денді повинен бути простим. Навпаки, офіцер Браммел витрачав години на вбирання, але зовнішній вигляд його при цьому був, хоч і продуманий до дрібниць, позбавлений розкоші. Важливими стали поєднання фактур, відтінків одного кольору, мінімалізм аксесуарів.

Чоловіки ставали все менш “схожими на жінок”, але це сталося ще до Браммела.

У XVII столітті прообраз “класичного” чоловічого костюма почали шити європейські кравці. Здешевлюючи виробництво одягу (переходячи від майстерень до фабрик), вони всерйоз замислювались над тим, як дати покупцям два в одному: функціональність і респектабельність. В основу, зокрема, лягли популярні протестантські “тренди” — про скромність, стриманість емоцій. Це вплинуло на вибір кольору, і довгий час костюм міг бути тільки чорним або дуже темним. Яка-небудь зелена чи червона чоловіча “двійка” і сьогодні буде сприйматися як виклик.

Та що там зелена! Достатньо не вдягти костюм на офіційний захід — як це викличе резонанс. Особливо якщо очікування від людини дуже високі, як це може бути, наприклад, від президента. Тисячі коментарів про стиль Володимира Зеленського — результат відкрито кинутої виклику не лише у Білому домі, а й загалом у світі, де регламент можна порушити одягом. Ним же можна зробити акцент на проблемі. Щоразу, з’являючись на міжнародних подіях у “військовому” одязі, український президент тим самим “муляє очі”.

Тому що одяг — це меседж, символ. А будь-який символ пізнається через порівняння. “Хакі” протиставляється дорогому темному костюму (а вартість може бути не меншою). Чоловіча стриманість протиставляється жіночій “чутливості”. І це велика стереотипна пастка, яка й досі не дає чоловікам розслабитися, а жінок змушує пробивати скляні стелі нерівності.

У поширених уявленнях чоловік досі є більш мінімалістичним, ніж жінка, і мова не лише про зовнішність. Психологи й філософи Еріх Фромм, Джеймс Холліс вказують саме на це — людина (незалежно від статі) змушена вписуватись у готові рольові моделі, інакше ризикує стати “невротиком”, ізгоєм. Як писав Фромм у книзі “Втеча від свободи”, важко бути щасливим всередині системи, що поглинає “я”, але часом просто нестерпно опинитися поза системою.

Психоаналітик Ерік Еріксон, описуючи кризи ідентичності, приділяв увагу значенню статусів. Співвідносячи себе з певною професією, рівнем доходу, вибором хобі, сімейним становищем — людина отримує більше відчуття опори. Розмивання статусів, відповідно, ці опори руйнує. Людина, яка наважилась на подібне, оцінюється як сміливець або ж божевільний. А божевільні лякають і захоплюють своєю свободою.

У 1960-х роках на тлі суспільних протестів і сексуальної революції молодь демонстративно “переодяглася”. Один вигляд хіпі вже був викликом суспільству, як і жінка, що курила в брюках на початку XX століття, ставши прообразом самодостатності і водночас сексуальної розкутості. Коли у 1969 році сталися “Стоунволлські бунти” в Нью-Йорку, поліція намагалася арештувати чоловіків за те, що на них були елементи жіночого одягу. Це був не перший рейд на гей-бари (здебільшого за хабарі), але він закінчився потужним громадським протестом, який назавжди змінив історію боротьби за права ЛГБТ. А почалося — з претензій до одягу.

“Велика чоловіча відмова”, описаний Джоном Флюгелем, призвела до нової хвилі стигматизації жінок (були навіть спроби науково довести, що жіночий череп замалий, а мозок не призначений для мислення). Одночасно чоловіки опинилися затиснутими у своїх костюмах, наче у футлярах. У 1912 році Франц Кафка опише сумну долю чоловіка-функціоналіста, який раптово усвідомив себе. Спроби пройти це перетворення, дати собі право на почуття чоловіча мода продовжує й досі.