The Psychologist

До усвідомленості через романтичне кохання

Опубліковано в « Сублімація»

До усвідомленості через романтичне кохання
9 хв читання
14/02/2025
Like
1
Views
542

Романтичне кохання — потужний механізм психічної трансформації. Воно пробуджує в нас архетипічні сили, стикає з тіньовими аспектами та вчить відрізняти ілюзію від реальності. Якщо говорити мемами – “боляче, дорого, назавжди”. Існує книга, автор якої досконально розібрав психологію романтичного кохання і сформулював відповіді на питання, чому сучасна людина західної культури змушена проходити через любовні пристрасті, як через чистилище.

Чому 14 лютого я згадую Роберта Джонсона

Книгу “МИ. Глибинні аспекти романтичного кохання” я взяла колись на піку болісного розставання, перебуваючи у повному емоційному розладі, і вона на той момент замінила мені психотерапевта. Книга трапилася випадково, але тут юнгіанці напевно згадають про синхронність.

У ній, описуючи міфологічні та архетипічні корені романтичних почуттів, відомий юнгіанський психоаналітик Роберт Алекс Джонсон не просто досліджує кохання, а шукає в ньому шлях до цілісності особистості та спосіб пізнання себе.

Як справжній юнгіанець, Роберт Джонсон розглядає закоханість не лише як особистий досвід, а й як явище з глибокими архетипічними та історичними коренями. Він бачить у ній сучасну форму містичного переживання, що замінило релігійні пошуки середньовічної людини.

Окрім цього, кохання, яке ми називаємо «справжнім», насправді може бути проєкцією внутрішніх архетипів — аніми та анімуса. Усвідомлення цього дозволяє нам не застрягати в залежності від стосунків, а використовувати їх для особистісного зростання.

Джонсон пише про те, навіщо людині романтичне кохання, а це саме те питання, яке мимоволі виникає у День святого Валентина — серед концептуального блиску й міфів, що супроводжують це свято.

Від лицарства до романтичного міфу

Кохання, яким ми його знаємо сьогодні, існувало не завжди. В античності пристрасть вважалася радше небезпечною силою, що веде до руйнування. У Середньовіччі шлюби укладалися з розрахунку, а почуття в них відігравали другорядну роль.

Однак у XII столітті в Європі з’являється феномен куртуазного кохання. У лицарській культурі жінка стає об’єктом поклоніння, схожим на релігійний ідеал. Чоловік служить дамі, здійснює подвиги заради її прихильності, але фізична близькість при цьому не є обов’язковою.

Джонсон зазначає, що такий культ кохання розвинувся під впливом християнського містицизму та вшанування Діви Марії. Західна людина, яка втратила контакт із живим переживанням божественного, почала шукати сакральне у стосунках між чоловіком і жінкою.

Закоханість набула квазірелігійного характеру:

  • ідеалізація партнера,
  • віра в цілющу силу кохання,
  • прагнення до злиття,
  • жертовність заради об’єкта обожнювання.

Ця модель досі існує у сучасній свідомості. Ми шукаємо в партнері спасіння, сенс, трансцендентність, але неминуче стикаємося з розчаруванням, коли проєкції руйнуються.

Трагедія Трістана та Ізольди: кохання як ілюзія

Яскравим прикладом такого механізму є легенда про Трістана та Ізольду, яку Джонсон детально аналізує.
Трістан — лицар, який має одружитися з Ізольдою через обов’язок. Проте випадково вони разом випивають чарівний любовний напій, який пробуджує в них непереборну пристрасть. Їхнє кохання стає фатальним, всепоглинаючим, але приносить лише страждання.

Джонсон інтерпретує це як міф про неконтрольовану силу романтичного кохання, що не є вибором, а нагадує зачарованість, одержимість, залежність. Любовний напій — символ проєкції аніми та анімуса, які створюють ілюзію, ніби партнер є єдиним джерелом щастя та сенсу.

Як тільки магія зникає (а в реальному житті це трапляється неминуче), людина залишається наодинці з реальним партнером, який вже не здається ідеальним. Для багатьох це стає моментом розриву, але для тих, хто готовий працювати над собою, — можливістю для трансформації.

Аніма та анімус: кохання як дзеркало внутрішнього світу

Юнгіанська психологія пояснює романтичне кохання як проєкцію несвідомих аспектів особистості на іншу людину.

  • Чоловік, який бачить у жінці музу, рятівницю, джерело натхнення, насправді стикається зі своєю анімою — внутрішньою жіночою енергією, яку він не усвідомлює в собі.
  • Жінка, яка сприймає чоловіка як героя, вчителя, надлюдину, проєктує на нього анімуса — свою неусвідомлену чоловічу частину.

Коли проєкція руйнується, настає криза. Людина відчуває, що її обманули або зрадили, хоча насправді вона сама приписала партнеру якості, яких у ньому не було.

Джонсон пропонує не розчаровуватися в коханні, а використати цей момент як можливість для інтеграції:

  1. Зрозуміти, що кохання — це дзеркало. Партнер відображає те, що вже є в нас, але залишається неусвідомленим.
  2. Перестати шукати ідеал назовні. Замість того щоб сподіватися, що інша людина зробить нас цілісними, важливо знайти аніму чи анімуса в собі.
  3. Побудувати зрілі стосунки. Коли проєкції зняті, залишається можливість для справжнього спілкування — без ілюзій, але з повагою та усвідомленням реальності.

Кохання як шлях до цілісності

Романтичне кохання, яким його розуміє західна людина, — це не просто особистий досвід, а психологічний процес із глибокими коренями. Воно несе в собі ілюзію, магію, залежність, але водночас дає шанс для зростання і самопізнання.

Коли клієнт приходить до психолога з болем, пов’язаним із любовними стосунками, важливо допомогти йому усвідомити свої проєкції та побачити у коханні не спосіб для порятунку, а можливість знайти себе. Дати людині розуміння, що для того, щоб знайти відповідного партнера й уникнути розчарувань, насамперед треба знайти самого себе.

Читати більше

Like
1
Views
542

Коментарі

Ваш коментар буде першим!

Залишити коментар

Коментувати

Зверніть увагу, що всі поля обов'язкові для заповнення.

Ваш email не буде опубліковано. Він буде використовуватись виключно для подальшої вашої ідентифікації.

Всі коментарі проходять попередню перевірку і публікуються тільки після розгляду модераторами.