Рятівництво знищує терапію

У роботі психолога рятівництво може проявлятися як у діях, так і в способі сприйняття клієнта. Подовжені сесії, знижки без обговорення, уникнення фрустрації - усе це часто ґрунтується не на реальності, а на уявленнях про «слабкість» іншого. Цей текст - про важливість усвідомлення власних фантазій і меж у терапевтичному процесі.

Один із «смертних гріхів» психолога — це рятівництво, та сама потреба «спасати», як ми раніше казали. Як воно проявляється? Зверну вашу увагу: йдеться не лише про ваші дії чи слова щодо клієнта. Це також про те, як ви думаєте про клієнта, який образ виникає у вашій уяві — навіть миттєво, підсвідомо.

До цього треба бути дуже уважним. На поведінковому рівні рятівництво проявляється, наприклад, так: у вас година сесії, але ви працюєте годину двадцять. Тому що клієнт торкається болючої теми, і вам здається, що не можна його зупиняти, бо, умовно кажучи, «він цього не переживе».

Або інша ситуація: година вашої роботи коштує Х, але саме цьому клієнту ви даєте 50% знижку. Тому що вам здається, що він більше не може заплатити. Зверніть увагу: у цьому токсичному рятівництві багато такого, що вам здається, але ви цього не прояснюєте з клієнтом. І це вже не про допомогу, а про вашу внутрішню потребу «спасти», навіть без запиту.

Коли на супервізії ми розглядаємо подібні випадки, я зазвичай запитую: «А чому ви думаєте, що цей клієнт не може платити повну суму?» І дуже часто мої супервізанти, досвідчені, уважні психологи, відповідають: «Не знаю… у мене просто була така фантазія». Питаю: «Ви це проговорювали з клієнтом?». І чую відповідь: «Ну… він на першій сесії згадав, що зараз у нього складна фінансова ситуація. І я подумала…»

І отут важливо: будь-які токсичні, дисфункційні елементи у стосунках — це якраз про те, що «він щось сказав, а я собі подумала, що це означає ось так». Це фантазія. Вона не проговорюється з іншою стороною, не стає спільною реальністю. І саме з неї часто виростає поведінка рятівника: ви подовжуєте сесію, даєте знижку, погоджуєтеся на перенос сесій, коли вам незручно, але «йому зручно»…Це і є рятівництво на поведінковому рівні.

Що з цим робити? Проговорювати. Наприклад, якщо клієнт просить знижку - це нормально, таке трапляється. Але варто чітко окреслити межі: «Добре, перші два місяці ми працюємо за зниженою ціною, а потім повертаємось до цієї теми. Обговоримо, чи покращилася ваша фінансова ситуація і чи ви можете вже платити повну вартість». Проговорення - це і є спосіб залишитися в дорослій позиції, без фантазій і без рятівництва.

Другий рівень рятівництва

Є ще одна важлива ситуація - другий рівень рятівництва. Це вже не про поведінку, а про те, як ви думаєте про клієнта, як ви його уявляєте. Тут варто бути особливо уважним до нюансів. Чи виникає у вас токсична жалість до клієнта? Чи здається вам, що він безпомічний, не здатен витримувати напруження? Що він трохи безпорадний, слабкий, емоційно нестабільний, неповноцінний?

Приклад: клієнт розповідає щось дуже болісне і саме в цей момент наближається завершення сесії. Ви не зупиняєте її, бо у вашій внутрішній уяві він не здатен впоратися з тим, що зараз переживає. Вам здається: «Як же так — я зараз закінчу, а він залишиться з цим, йому буде боляче, самотньо, обідно…» І за цією фантазією ховається ще глибша: «Він не витримає». Це важливо розпізнати.

Адже замість того, щоб подумати: «Так, буде фрустрація, але він зможе себе стабілізувати», ви думаєте: «Буде фрустрація і він не витримає, не впорається, не зможе». Це і є токсичне рятівництво на рівні сприйняття клієнта.

Те, як ми уявляємо клієнта в конкретний момент - це надзвичайно важливо. Якщо ми сприймаємо його як того, хто не здатен, не може, не витримає — ми починаємо діяти не з професійної позиції, а з позиції рятівника. А це, як я вже казала, один із «смертних гріхів» психолога.