Психологія vs. езотерика

Тема взаємовідносин психології та езотеричних підходів останнім часом усе частіше з’являється в професійних дискусіях. У фокусі питання меж: методологічних, етичних, правових. Сьогодні ми поговоримо на тему, назва якої звучить як "Психологія vs. езотерика". Але насправді я запрошую вас подивитися на це значно ширше й глибше. Ми не будемо зводити все до протистояння, а навпаки, спробуємо розглянути різні аспекти цієї теми. 

Чому ця розмова важлива саме зараз? Тому що в Україні триває активний процес упорядкування психологічного ринку на державному рівні. Це складний, але необхідний шлях, яким уже пройшли багато європейських країн. Спілкуючись із нашими іноземними колегами, я бачу закономірність: у певний момент розвитку професійної спільноти з’являється гостра потреба у розмежуванні того, що є "науковим", а що ні; що "психологія", а що вже "щось інше".

Цей процес нерідко нагадує “полювання на відьом” — спершу полюють на умовних шарлатанів, потім на тих, хто не дотримується стандартів доказовості, потім на тих, хто просто інакше мислить. Але питання тут не тільки в чистоті підходів. Питання полягає у свободі мислення, в етиці, в умінні розрізняти, не вдаючись до крайнощів.

Ми як професійна спільнота повинні бути дуже обережними там, де з'являється нав'язаний поділ на “правильне” та “неправильне”, “наукове” та “сумнівне”. Бо саме через ці категоричні поділи нами стане легко маніпулювати. 

З іншого боку, зараз в інтернет-просторі засилля “космо-енерго-астро-спеціалістів”, які обіцяють “зцілення” словом, світлом, енергією Юпітера… Чесно кажучи, я б до такого фахівця не пішла і рідну людину не порадила б відправляти, бо часто навіть не назва викликає сумнів, а те, що стоїть за нею. Але варто, подивитися на це питання не з позиції конфронтації, а з метапозиції. Що відбувається насправді? Чому нас намагаються розділити? І звідки взагалі походить цей поділ на наукове та ненаукове, психологію та езотерику?

Історично ці лінії розмежування проходили в кожній країні і завжди виникали схожі конфлікти. Але мені хочеться поговорити не про поділ, а про інтеграцію. Про "сшивання" того, що було роз'єднане, адже зовнішній конфлікт - це проєкція внутрішнього. І ми маємо працювати із цим внутрішнім розщепленням. Професійні психологи і чесні, усвідомлені езотерики мають дещо спільне - всі прагнуть цілісності. 

Чому ми говоримо про це сьогодні? В мене є вагома причина, підійняти цю тему. У Європейську Школу Психології останнім часом приходить багато студентів, яких умовно можна віднести до світу езотерики. Адже вони починали шлях у допоміжній професії саме з езотеричних підходів: працювали астрологами, тарологами, енергопрактиками. У якийсь момент відчували потребу йти глибше або хотілося системного знання, наукової бази, іншої якості присутності у практиці.  

Тому я вирішила сьогодні поговорити про розмежування, які нам пропонують, щоб не загубитися між "за" та "проти" і розібратися, що взагалі відбувається на ринку, як ми мислимо і як приймаємо рішення.

Коли я слухаю спеціаліста, незалежно від того, як він себе називає, я звертаю увагу на одне: об’єднує він, чи розділяє. Якщо людина каже: "це один з методів, я працюю ось так, комусь підходить, комусь ні. Є психологія і вона теж хороша. Є інші підходи і вони мають право на існування", у мене всередині з’являється така, умовна "зелена галочка" і я можу цю людину слухати далі. Вона не в манії, не в розщепленні, в ній є цілісність. 

А от коли я чую, що "все дурниці, окрім мого методу! Тільки я знаю істину, тільки моя практика зцілює", то я розумію, що це вже не про метод, а про стан, точніше, про психічний процес, манію. Бо людина, яка бачить усіх навколо в чорному, а себе - в білому, живе у глибокому розщепленні. Це те, що психоаналітики називають шизоїдно-депресивною позицією.

Мене турбує те, що психологічна спільнота готова підтримати це розщеплення на рівні системи. Наприклад, у Росії вже прийняли закон, який забороняє рекламу і таку практику. На рівні країни таро, астрологія, біоенерготерапія й подібне під забороною. Там вже почалося "полювання на відьом". І я боюся, якщо в нас збережеться тенденція поділяти, стигматизувати, відкидати одне задля іншого, ми теж можемо до цього прийти. 

Коли ми говоримо про поділ між психологією та езотерикою, важливо зрозуміти, що він виник далеко не вчора. Щоб побачити глибину цього розщеплення, я запрошую вас зазирнути в міфологію. Наразі я якраз працюю над оновленням лекційного блоку з міфології для нашої комплексної освітньої програми, тому ця тема мені дуже близька.

Якщо зануритися в міфи Давньої Греції, або ще глибше, в образи, які існували задовго до самої грецької культури, ми зустрічаємо дві архетипні фігури: Аполлона і Діоніса. Греки називали їх богами, але, по суті, це символи — дві енергії, два способи бачення світу, дві модальності переживання реальності.

Аполлонійський підхід — це раціональність, структура, логіка. Це спроба упорядкувати світ, розкласти все по поличках, знайти причину й наслідок. Аполлон — бог світла, гармонії, медицини, пророкувань через розуміння, а не транси. Він символізує когнітивний підхід, науковість, доказовість. Якщо говорити сучасною мовою — це уособлення академічної психології, психотерапії, орієнтованої на стандарти, дослідження, чітку теорію.

Діонісійський підхід зовсім інший. Це стихія, тіло, емоція, екстаз, транс. Діоніс — бог вина, ритуалу, містерії. Його суть полягає у порушенні звичних меж, у зануренні в досвід, який не можна осягнути розумом, але можна пережити тілом, душею, всім єством. У Діонісійських містеріях учасники не просто слухали, вони проживали міфи, втілювали їх у ритуалах, танцях, грі. Це був театр буття, а не лекція. Це те, що ми сьогодні можемо побачити, наприклад, у психодрамі чи тілесно-орієнтованій терапії.

Це два радикально різні способи пізнання світу. Один - через структуру, інший - через досвід. Один - про контроль, інший - про занурення. Один - про знати, інший - про бути.

Історично в багатьох культурах, особливо патріархальних, діонісійська енергія була витіснена, оголошена загрозливою, неправильною, небезпечною. Аполлонівське стало соціально схваленим, нормальним, дорослим, науковим. Але при цьому ми втратили цілий пласт живого, тілесного, інтуїтивного.

Що зробили греки? І це важливий момент. Вони не стали протиставляти ці дві сили. Вони спробували їх поєднати. І в цьому був їхній великий культурний прорив. Аполлон і Діоніс у грецькому пантеоні не воюють. Вони існують поруч. У різних ситуаціях, на різних етапах життя людині потрібні обидві ці якості: ясність і хаос, раціональність і досвід, розум і тілесність.

Сучасна психологія часто тяжіє до аполлонівського мислення. Але жодна людина не складається тільки з логіки. І коли ми говоримо про езотерику, про діонісійські підходи, це не завжди означає ненаукове. Часто це просто інший спосіб проживати й пізнавати. 

Якщо вас цікавить ця тема, я дуже рекомендую звернутися до праць Джозефа Кемпбелла. Він один із ключових авторів у сфері міфології. У його текстах ви знайдете безліч прикладів того, як міфологічні структури формували не лише культуру, а й типи мислення.

І от зараз, коли ми в Україні стоїмо перед вибором того, який ринок психології ми будуємо, важливо не відтворювати старе розщеплення. Не ставити Діоніса проти Аполлона. А навчитися думати й жити з обома. 

Це моя особиста гіпотеза, але коли я про це міркую, то думаю: можливо, саме завдяки здатності поєднувати протилежності грецька культура стала такою сильною. Адже вся західна цивілізація, якою ми її знаємо сьогодні, виросла з античної основи. Ми досі живемо в структурі, де грецька логіка, філософія, образність — це ґрунт.

І що було ключовим у цій культурі? На мою думку, те, що греки не обрали тільки один шлях. Вони не сказали: "Або раціональне, або містичне". Вони спробували з’єднати. Вони дозволили співіснувати Аполлону й Діонісу, двом протилежним енергіям, у межах однієї культури, однієї міфології, однієї уяви про людину.

Але з приходом християнства ситуація змінилася. Діонісійський принцип, тілесний, емоційний, дикий, був витіснений. Його почали асоціювати з хаосом, гріхом, навіть дияволом. Аполлонійське стало "правильним", "божественним", "світлим". Це не тільки моя думка, про це пише Джозеф Кемпбелл, один з найвизначніших дослідників міфології, і багато інших гуманітаріїв ХХ століття. Вони звертають увагу на те, що вся наша цивілізація живе в глибокому розщепленні. Особливо християнська її частина.

А ми, як психологи, добре знаємо: усе, що психіка витісняє, що вона викидає за межі свідомості як "неприйнятне", з часом повертається. І часто - у спотвореній, демонічній формі. Те, що не інтегроване, починає переслідувати. Те, що розщеплене, завжди створює внутрішній конфлікт.

Якщо повернутися до нашої теми, то на мою думку, знову проступає це ж саме розщеплення. Наука — це Аполлон. Езотерика — це Діоніс. Раціональне проти ірраціонального. Система проти хаосу. Стандартизоване проти спонтанного.

В нашій професії ці два принципи існують. Психологія - це не тільки структури, протоколи, КПТ і DSM. Це також тілесність, символи, образи, сни, глибини, які важко піддати логічному аналізу, але з якими неможливо не працювати.

Аполлонівське мислення завжди діє в рамках уже створеної системи. Воно впорядковує те, що вже є. Діонісійське - проривається з-поза меж. Це дика творчість, прорив з несвідомого. Воно не вкладається в схеми, не складає програм.

І тому, коли хтось каже: "треба зробити систему освіти для езотериків", я внутрішньо усміхаюся. Це неможливо. Бо Діоніс - це не про системи. Є сфери досвіду, які не систематизуються, їх можна тільки пережити. Мені здається, що по-справжньому сильна система виникає тільки тоді, коли вона здатна вмістити обидва полюси. Коли вона не відкидає одне заради іншого. Коли в ній є місце і Аполлону, і Діонісу.

Ми, як психологи, маємо йти дорогою інтеграції, а не поділу. Хтось більше тяжіє до раціонального, як я, наприклад. Мені ближчий аполлонійський стиль мислення. І я добре це бачу в інших. От, скажімо, приклад, Джордан Пітерсон. Один з яскравих представників аполлонівського типу психолога. Подивіться, як він говорить. Це раціональність, структура, порядок. Але навіть такі мислителі, якщо вони глибокі, рано чи пізно стикаються з тим, що логіка не вичерпує реальність. Що є щось більше. Щось, до чого можна тільки наблизитись - не пояснюючи, а проживаючи.

Коли мене запитують що таке діонісійський підхід у психології, першим спадає на думку один приклад. Колись працював (не знаю, чи працює він зараз) психолог Саша Ройтман. Він проводив так звані "марафони Ройтмана" - групові процеси, які дуже яскраво втілюють саме діонісійський принцип.

Як це виглядало? Група людей - десятеро, п’ятнадцятеро, сідали в коло в кімнаті. Ніякої чіткої програми, ніяких слайдів, ніякої структури. Сам Ройтман - у футболці й джинсах, простий, не декоративний, не як Джордан Пітерсон, у якого навіть образ лектора - частина аполлонійського порядку. А тут - п’ять хвилин на збори, і вже в роботі. 

І сама робота - не лекція, не курс, не протокол. Відкривається тема, хтось реагує, хтось плаче, хтось злиться і процес починає розгортатися. Ведучий лише підтримує простір, енергію, напругу, конфлікт, емоцію. Це не про знати - це про бути. Саме так, колись, відбувалися діонісійські містерії. Люди не споглядали міф - вони його проживали. Не слухали пояснення - вони ставали його частиною.

Це - діонісійська історія. Неакадемічна. Безсистемна. Але чи вона менш ефективна? Зовсім ні. Є ті, кому допомагає Джордан Пітерсон. Є ті, кому допомагає Саша Ройтман. Це - просто різні шляхи. І ми маємо бути чесними з собою, відповідаючи на питання що нам ближче.

Я, наприклад, відчуваю себе аполлонійським типом. Мені важливі структура, системність, валідація. Саме так я розвиваю Європейську Школу Психології, так ми створюємо навчальні програми. Ми йдемо шляхом акредитації, міжнародних партнерств, ми вписуємо себе в академічне поле. Це мій спосіб будувати.

Я кілька років тому мала досвід, який глибоко змінив мене. Я поїхала на тренінг. Очікувала, що буде лекція, система, щось пояснять. А там - сім днів глибинного групового процесу. Жодного слова теорії. Лише досвід, лише проживання. Я тоді страшенно втомилася, навіть розчарувалась. А потім минуло кілька років і я зрозуміла, наскільки той досвід був цінним. Він ще досі у мені розгортається, як внутрішній ресурс. Як щось, що важко пояснити, але неможливо забути.

Усі ми тяжіємо до певного полюса - Аполлона чи Діоніса. Але якщо не інтегруємо інший, ми себе обкрадаємо. Особисто мені, коли я відчуваю виснаження, допомагає доторкнутись до чогось іншого, умовно езотеричного. Відкрити юнгіанські карти Таро, почитати щось ірраціональне, дозволити собі бути неефективною. Це як ковток свіжого повітря. Який дозволяє знову повернутись до роботи, але вже з іншої точки.

Для тих, хто хоче розвиватися в аполлонійському напрямі, я раджу: будуйте освіту. Шукайте системні знання. Вступайте до професійних спільнот. Працюйте в полі, яке вимагає ясності, логіки, стандарту.

А для тих, хто відчуває себе ближчим до діонісійської практиками, важливо інше - чесність, глибина, духовний шлях. Не бути черговим "інфо-гуру", а по-справжньому працювати зі своїм досвідом, із тінню, з тілами й душами людей. 

Але навіть на діонісійському шляху доведеться жити за законам. Мати диплом, знати етичні межі. Але це все одно буде інша історія — історія без костюма, без PowerPoint, але з живим досвідом.

І ще одне. Щоб щось регулювати, треба щось визнати "неправильним". Оголосити ворога. Це - базовий механізм інституційного контролю. Саме так діяла церква, коли створювала образ "відьми". І саме так працює сьогодні частина регуляторних інструментів: потрібно розділити, щоб контролювати.

Але ми — психологи. Ми знаємо, що справжнє лікування починається не з того, щоб відрізати, а з того, щоб інтегрувати. І можливо, замість чергового “полювання на відьом” варто згадати, що у Давній Греції Аполлон і Діоніс не воювали, а жили поруч.