Суб'єктивні історії

Ілюзія соціальних зв’язків

У соцмережах мені простіше, — продовжила вона. — Там я можу контролювати, що показую. Якщо щось не подобається, можна видалити або виправити. А в житті... все складніше

7хв читання

•

27/12/2024

Довге мовчання

Після першої сесії я думала, що більше не повернуся. Ця мовчанка, ця тиша, цей психолог, який, здається, взагалі нічого не робить… Навіщо мені це? Але коли настав час наступної зустрічі, я все ж знову сіла перед екраном

6хв читання

•

27/12/2024

Що означають наші сни?

Я згадала, як відкладала поїздки до неї, думаючи: "Зайду наступного тижня". Як пропускала дзвінки, бо була зайнята. А потім її не стало. Вона померла одна, у своїй квартирі, а я навіть дізналася про це не одразу

7хв читання

•

24/12/2024

Вічні обов'язки

Минулого тижня я не поїхала до мами, — сказала вона раптово, ніби перевіряючи мою реакцію. Вона, звісно, образилася. Сказала, що почувається покинутою. Але потім… це пройшло. Я пояснила, що втомилася, що мені потрібен день для себе. Спочатку мама намагалася сперечатися, але потім сказала: "Ну ладно, відпочивай"

9хв читання

•

20/12/2024

Символ провини

Мені було сімнадцять, і я тоді поклявся, що мої батьки більше ніколи не будуть жити в цій убогій обшарпаній квартирі з цим облізлим символом. Я виросту, розбагатію, куплю їм нову квартиру — простору, світлу, без стін, від яких тхне вогкістю, і вже точно без килимів. А зараз мені сорок, і нічого з цього я так і не зробив

9хв читання

•

18/12/2024

Я ненавиджу Новий рік

Салютів того року не було. Жодного шуму, жодних петард. Ніхто не запускав феєрверків, бо вони звучали надто схоже на те, що ми чули навесні. Я просто сидів у кріслі й слухав, як вода крапає з крана на кухні. "З Новим роком", — пробурмотів я собі під ніс, коли телефон показав 00:00. Це не було свято. Це була просто ще одна ніч, яку я пережив

10хв читання

•

13/12/2024

Ідеальна дружина

Я завжди вважав себе нормальним. Ну, ви розумієте, таким середньостатистичним чоловіком: робота, квартира в іпотеку, хобі ввечері. Не геній, але й не повний невдаха. Поки не одружився

12хв читання

•

11/12/2024

Ідеальна клієнтка

Якщо коротко, мені потрібно місце, де я можу виговоритися. Супервізії та інтервізії – це чудово, але там я все одно залишаюся в ролі колеги. А тут я хочу бути просто людиною

14хв читання

•

06/12/2024

Забуте дитинство

Я згадав, як одного разу він завів мене до сараю. Напевно, я погано поводився. Він сказав, що це "щоб я зрозумів, як треба". Я кричав, просив випустити мене, а він відповів, що я вийду, коли "подумаю над своєю поведінкою". А як ти себе почував у той момент? Ніби я навіть не людина, а... проблема, яку треба виправити

10хв читання

•

04/12/2024

Травма відкинутісті

На сесії Артем почав якусь маячню про те, як навчився грати на гітарі, щоб здивувати дівчину. Марина слухала, трохи нахиливши голову, ніби це їй справді цікаво. А я тільки сильніше стиснув зуби. Сидів і думав: ну ось. Починається. Все за класикою. Жінка, яка мені подобається, і чоловік, який знає, як її зачепити. А я знову — на задньому плані

Художник Юрій Пацан: “Я себе без малювання не бачу, це - моє життя, це - реабілітація через мистецтво”

9хв читання

•

26/11/2024

Художник Юрій Пацан: “Я себе без малювання не бачу, це - моє життя, це - реабілітація через мистецтво”

Ми добре знайомі з творчістю великих художників, які все життя працювали, долаючи свій біль. Імена Тулуз-Лотрека, Фріди Кало та багатьох інших викликають повагу до сили їхнього характеру і захоплення картинами. Але в Україні є митці, талант і сила волі яких не поступаються таланту відомих художників. Сьогодні ми розповідаємо історію українського художника Юрія Пацана, який почав писати свої картини вже після того, як потрапив в аварію і залишився прикутим до інвалідного візка