Як діагностувати психологічну травму у клієнтів?

Діагностика психологічної травми — важливий крок до зцілення та життєвих трансформацій. Недіагностована й незцілена психотравма обмежує в розвитку, звужує світогляд і перешкоджає покращенню якості життя. Через зациклення на конкретній версії травматичного досвіду людина змушена жити ніби в замкненому колі, реагуючи на події звичним для себе способом. Але одне можна сказати точно: травма — це не вирок і не невиліковна ментальна хвороба, з якою неможливо впоратися. Психіка людини — система, яка здатна до самозцілення. Достатньо створити відповідні умови, щоб активувати процес загоєння внутрішньої рани та сформувати інші нейронні зв’язки. 

Психотерапія — це найефективніший спосіб зцілення, адже в стосунках з психологом виникає саме те безпечне поле, яке дає змогу клієнту отримати досвід духовного переродження.

Травми переважно формуються в дитинстві, а в дорослому віці відбувається ретравматизація під впливом певних тригерів і стресових чинників. Є хибна думка, що травматизація пов’язана здебільшого з фізичним або сексуальним насиллям, смертю близької людини, воєнним досвідом, нещасним випадком тощо. Та насправді кожна людина стикалася з травматичним досвідом, навіть не усвідомлюючи цього. Симптоми можуть проявлятися не відразу, а розвиватися з часом. До травматизації може призвести здавалося б несуттєва ситуація, але шкоду психіці завдає не сама подія, а її сприйняття особистістю та відсутність підтримки з боку найближчого оточення. Щоб психологічно відновитися, неможливо змінити обставини минулого, але ставлення до своїх спогадів — так. 

Травмовані клієнти часто опиняються під владою архетипу вцілілого, в якого є як позитивний, так і негативний бік. Несвідомо вони можуть пишатися своєю здатністю виживати в постійних складних життєвих обставинах, боячись відділитися від статусу вцілілого, адже це дає змогу почуватися сильною особистістю та розраховувати на винагороду від світу за свої страждання й випробування. Позитивний бік цього архетипу проживається інакше — людина використовує травму як джерело творчої енергії та вбачає в своєму болісному досвіді можливість реалізувати певну місію або ціль, щоб бути щасливою та стати прикладом для інших. Завдання психолога — допомогти клієнту побачити в психотравмі індивідуальний шлях для розвитку та усвідомити, що насамперед внутрішній стан і здатність брати на себе відповідальність за власне життя впливають на зовнішні зміни.

Діагностувати травму можна за такими симптомами:

• Тривожність. Вона може виражатися у вигляді фонового відчуття недовіри до світу, періодичних раптових нападів страху (панічних атак) або іпохондрії. Постійне відчуття тривоги може викликати безсоння, харчові розлади, депресію та ін. Під час терапії важливо з’ясувати, з чим саме пов'язаний стан занепокоєння. Зазвичай за цим стоїть символ якогось зовнішнього ворога, який загрожує безпеці клієнта. Наприклад, якщо клієнту здається, що він хворіє на невиліковну хворобу, якої насправді немає, він стає одержимим цим негативним символом і фактично вступає з ним в стосунки, де проживає стани беззахисності, безпорадності, безсилля, відчаю тощо. Потрібно уточнити, на що схожі ці переживання, з якими людьми та за яких обставин вже відбувалося подібне. По суті тривожність — це внутрішня сила, що не може знайти виходу. Отже, результат терапії для клієнта — присвоїти собі цю силу та проявити її зовні.
• Флешбеки. Це відчуття повторного переживання травматичної події, ніби вона відбувається тут і зараз. Травма є перерваним процесом, який потребує свого завершення за кожної можливої нагоди. Тому вона періодично нагадує про себе флешбеками та нав’язливими образами. Такі спогади можуть викликати соматичні симптоми, зокрема тремтіння в тілі, прискорене серцебиття, збільшення потовиділення тощо, а також емоційні реакції: сором, страх, злість, сум та ін. Частіше флешбеки виникають у відповідь на певний тригер, але можуть з’являтися і зненацька, якщо тіло здебільшого перебуває у стані напруження.
• Дисоціація. Вуді Аллен якось сказав: “Я не боюся померти. Я просто не хочу бути при цьому присутнім”. Фактично так можна описати процес дисоціації. Це захисна реакція психіки, коли розривається зв’язок між думками, почуттями, образами та тілесними відчуттями, якщо травматичний досвід виявився нестерпним для людини. Дисоціація проявляється по-різному. Наприклад, виникає якесь відчуття в тілі, але незрозуміло, з чим воно пов’язане, або у клієнта зринає образ жахливої ситуації з його життя, який не викликає жодних почуттів і тілесних реакцій.
• Проблеми з побудовою близьких стосунків і вираженням почуттів. Якщо близького та довірчого контакту було недостатньо або близькість асоціюється з небезпекою, побудувати тривалі стосунки з протилежною статтю буває непросто. Партнер стає об’єктом для проекцій образів батьків та інших важливих людей. Тому психотерапевту необхідно аналізувати свій контрперенос, дотримуватися терапевтичного сеттінгу та проявляти емпатію, аби дати клієнту досвід безумовного прийняття, підтримки, безпеки самовираження та поваги до особистих кордонів. 
• Психосоматика. Травма та стрес є найбільш поширеними причинами психосоматичних симптомів. Внаслідок травматизації можуть розвиватися хронічні захворювання різних органів, проблеми з опорно-руховим апаратом, аутоімунні хвороби, мігрені, онкологія тощо. Якщо заблокована в травмі енергія не може розрядитися, вона починає негативно впливати на фізіологію. Тож робота з тілом та емоціями є надважливою в психотерапії.

Отже, травма завдає шкоди не лише психічному, а й фізичному здоров’ю. Видужання та відновлення — нелегкий процес, сповнений болісних переживань, нових усвідомлень і суттєвих змін. І психолог — той спеціаліст, який здатен допомогти клієнту пройти цей тернистий шлях героя й пізнати свою цілісність.