Що робить людину нарцисом? Нові дослідження пов’язують це з небезпечною прив’язаністю

Нарцисизм став своєрідним «діагнозом з дивану» останнього десятиліття. У соціальних мережах слово “нарцис” вживається направо й наліво. Здається, кожен “колишній” — нарцис. Дехто підозрює у цьому своїх батьків. А та людина, що псує настрій в офісі? Напевно, теж.

Зрозуміло, що така легковажність у ярликах викликає сумніви в достовірності цих діагнозів. Проте нарцисизм, це реальне явище. У крайніх формах він становить рідкісний психіатричний діагноз — нарцисичний розлад особистості. Але водночас нарцисизм — це й набір рис особистості, які в різному ступені можуть бути притаманні кожному з нас.

І якщо ви коли-небудь були близькими з людиною, в якої ці риси яскраво виражені, то, найімовірніше, не вийшли з цього досвіду безболісно. Часто після таких стосунків залишається відчуття спустошення і ціле море запитань. Зокрема: що зробило їх такими?

У нещодавньому метааналізі ми з колегами зібрали й проаналізували дослідження, які вивчали зв’язок між нарцисизмом і стилями прив’язаності в дорослому віці. Наші висновки проливають світло на можливі витоки вразливого нарцисизму. 

Два обличчя нарцисизму

Існує дві основні форми нарцисизму. Ґрандіозний нарцисизм - це саме той, який найчастіше уявляє пересічна людина. Це відкрито самозакохана, агресивна та домінантна манера поведінки у стосунках.

Вразливий нарцисизм має зовсім інший вигляд: це інтроверсія, гіперчутливість до критики, вразлива псевдовелич, що прикриває нестабільну самооцінку. Такі люди можуть здаватися замкнутими, скривдженими або непевними в собі, але водночас демонструють очікування особливого ставлення, приховану зверхність і надмірну емоційну вимогливість.

Попри зовнішні відмінності, обидва типи мають спільне підґрунтя - антагоністичні риси, такі як відчуття особливих прав, схильність до маніпуляцій і брак емпатії. Саме ці риси ускладнюють стосунки з ними.

Особливо токсично проявляється вразливий нарцисизм у романтичних зв’язках. Люди з високим рівнем цієї риси схильні до емоційних маніпуляцій, таких як love bombing (засипання увагою й компліментами), ghosting (раптове зникнення) чи breadcrumbing (подавання дрібок уваги, аби підтримати інтерес). Вони частіше повідомляють про низький рівень задоволення стосунками, виявляють поблажливість до зрад і, на жаль, частіше вчиняють насильство в партнерських стосунках.

Прив’язаність: ключ до розуміння

У пошуках пояснення цих деструктивних поведінкових патернів дослідники дедалі частіше звертаються до теорії прив’язаності. Вона ґрунтується на ідеї, що наші перші стосунки, зазвичай із батьками або тими, хто нас доглядає, формують наші базові уявлення про себе та інших. Ці уявлення, сформовані в ранньому дитинстві, зберігаються у дорослому віці та впливають на те, як ми будуємо стосунки, переживаємо близькість, долаємо розчарування і розставання.

Якщо ми почувалися в безпеці, були прийняті та підтримані, то сформували надійну прив’язаність. Вона дає змогу довіряти, любити й залишатися у зв’язку без страху втрати себе.

Але якщо ранні зв’язки були непередбачуваними, нестабільними, знецінювальними чи навіть травматичними, формується небезпечна прив’язаність. У дорослому житті вона може мати різні прояви: постійну потребу в підтвердженні любові, уникання близькості або одночасне прагнення й страх перед зв’язком. Саме ці стилі прив’язаності, як показують дослідження, найтісніше пов’язані з нарцисизмом.

Що показав метааналіз

У нашому метааналізі ми об’єднали 33 дослідження, які охопили понад 10 000 людей. Загалом нарцисизм виявився пов’язаним з усіма трьома небезпечними стилями прив’язаності.

Але коли ми розділили нарцисизм на ґрандіозний і вразливий, виявилася цікава закономірність. Вразливий нарцисизм був стійко пов’язаний із небезпечною прив’язаністю, особливо з так званими залежним і тривожним стилями. Натомість ґрандіозний нарцисизм такого зв’язку не мав.

Чи означає це, що саме небезпечна прив’язаність спричиняє вразливий нарцисизм? Не зовсім. Дослідження були кореляційними: вони фіксують зв’язок, але не доводять причинно-наслідковий характер. Щоб відповісти на це точно, потрібні лонгітюдні дослідження, які простежують розвиток особистості впродовж життя.

Утім, отримані результати дають підстави вважати: вразливий нарцисизм може бути наслідком адаптації до ранніх зв’язків, у яких не вистачало стабільності, уваги чи безпеки. Це своєрідна захисна стратегія психіки, що вибудовується на ґрунті дитячої емоційної нестачі.

Профілактика важливіша за лікування

Хоча стилі прив’язаності зазвичай залишаються стабільними протягом життя, їх можна змінити. Існують терапії, спеціально спрямовані на роботу з прив’язаністю, зокрема схема-терапія й емоційно-фокусована терапія. Вони допомагають зцілювати дитячі рани та формувати нові, більш безпечні способи бути у стосунках. Такі підходи можуть бути особливо корисними для людей із вразливим нарцисизмом.

Водночас критично важливо забезпечити доступність психологічної допомоги для родин, зокрема батьків і опікунів. Якщо діти вчасно отримують підтримку після пережитої травми, це знижує ризик формування деструктивних патернів у дорослому житті. Психічне здоров’я - це не лише про лікування, а й про виховання майбутніх дорослих, здатних любити й бути поруч.

Найкраща профілактика - це допомога батькам у формуванні безпечної прив’язаності з дитиною. Їм потрібна підтримка й інструменти, щоб виховувати з чуйністю й стабільністю. Особливо з огляду на тривожно високі показники жорстокого поводження з дітьми в Австралії - емоційного насильства, фізичних покарань, зневаги й ігнорування. Всі ці чинники, як засвідчують дослідження, прямо пов’язані з розвитком вразливого нарцисизму.

І нам не потрібно далеко озиратися, щоб побачити наслідки того, коли суспільство заплющує на це очі.

Оригінал статті англійською