Сеттінг і кордони в стосунках між клієнтом і психологом

Дотримання сеттінгу та кордонів у психотерапії, яка базується на психодинамічному підході - важлива запорука ефективної глибинної роботи з психікою. В перекладі з англійської setting означає “установка”. Тож в контексті терапевтичних стосунків між психологом і клієнтом - це ті правила та рамки, завдяки яким створюється безпечний, стабільний, передбачуваний та етично обґрунтований простір для аналітичної роботи з безсвідомими процесами.

Якими бувають межі в терапевтичних відносинах, чому необхідно дотримуватись встановлених домовленостей і не порушувати їх, про це далі в статті.

Кордони, це правила, що визначають допустимі прояви у взаємодії психотерапевта з клієнтом. Вони потрібні не для емоційного дистанціювання, а захисту обох сторін і забезпечення довіри в терапевтичному альянсі. Це обов’язковий фундамент, що допомагає усвідомити наявні внутрішні конфлікти, несвідомі патерни поведінки та травматичні переживання, які впливають на життя аналізанта.

Основні види кордонів в терапевтичній практиці:

• Професійні. Аналітику слід утримуватися від будь-яких особистих взаємин з клієнтом, зокрема дружніх та інтимних, та обговорювати з ним власні погляди, які не стосуються професійної площини.
• Фізичні. Варто не допускати тілесного контакту, за винятком рукостискань за попередньою домовленістю сторін.
• Емоційні. Терапевт не повинен використовувати клієнта для закриття особистих емоційних потреб. Як це проявляється? У намаганні пришвидшити результат роботи для підкріплення своєї самооцінки, проживанні ролі рятівника через надмірне втручання в життя аналізанта, втраті нейтральної позиції через схожий травматичний досвід та ін.
• Конфіденційність. Все, що виникає в терапевтичному полі, не має виходити за його межі, крім обговорення клієнтських запитів із супервізором чи в інтервізійних групах.

Натомість клієнт бере на себе відповідальність за дотримання умов проведення, скасування, перенесення сесій і завершення терапії, що регулюється сеттінгом.

Порушення домовленостей аналізантом може свідчити про несвідомий супротив та є важливою інформацією для психотерапевта, тому це має обговорюватися під час наступних зустрічей. 

Завдяки обумовленим рамкам клієнт може відчувати себе захищеним і вільно проявлятися в контакті, а терапевт — зберігати професійну позицію. 

За наявності безпечному простору зменшується тривога, формується розуміння того, що відбувається в терапії, чого можна очікувати від психолога, а також закріплюється сприйняття його як надійного об’єкта, який витримає та сконтейнерує переживання. Аналізант переконується в тому, що не буде засудженим, використаним чи відкинутим, як це бувало з ним раніше. 

Наявність кордонів перешкоджає викривленню терапевтичного союзу та дає змогу усвідомити ймовірні переносні та контрпереносні процеси в стосунках. Отже, аналітику вдається відділити своє особисте від клієнтських проекцій, не вступаючи в подальшу “гру”.

Крім того, така терапія стає для клієнта зразком оптимальної моделі здорових меж. Він вчиться поважати себе та інших людей, перебувати в близькому довірчому контакті, не розчиняючись в ньому й зберігаючи себе.

Слід відмітити й те, що для психотерапевта кордони є профілактикою вигорання та збереження ресурсу, адже він не спілкується з клієнтом поза сесіями, не відповідає за прийняті ним рішення й не рятує його за покликом.

Коли кордони в роботі порушуються, це не може не впливати на якість психотерапії.

Про які наслідки варто знати терапевтам?

1. Порушення відчуття безпеки та стабільності. Наявність передбачених правил сприяє розслабленню та налаштуванню на глибинну роботу. Якщо кордони нестабільні (переноси зустрічей без пояснень, часті запізнення, пропуски сесій без вагомих причин тощо), це призводить до руйнування опори клієнта. Розхитані рамки в психотерапії можуть нагадувати нездорову прив’язаність з батьками чи партнерами, де присутні відчуття невизначеності та страху зближення.
2. Змішання ролей. Коли межі розмиваються, стосунки перестають бути терапевтичними та набувають особистого характеру. Наприклад, якщо аналітик ділиться власними переживаннями без потреби, взаємодіє з контентом клієнта в соціальних мережах, спілкується з ним в незапланований для консультацій час тощо. Це може призвести до посилення позитивного переносу та розвитку залежності в аналізанта, або викликати у нього злість, сором, відчуття контролю над його життям, а психолог ризикує втратити об’єктивність і нейтральність.
3. Гальмування чи викривлення процесу. Через недотримання сеттінгу може відбутися ретравматизація чи активація захисних механізмів. Не відчуваючи стабільності та безпеки, клієнт вдаватиметься до спротиву та не говоритиме про те, що насправді відчуває. Така терапія ризикує бути поверхневою або зненацька завершеною.

Якщо порушення кордонів сталося, обом сторонам важливо визнати це та проговорити. Усвідомлення допоможе відновити рамки, а в разі неможливості цього екологічно завершити роботу. 

Отже, встановлення сеттінгу — це можливість для клієнта отримати новий досвід емоційно безпечних стосунків, а для психолога — розвивати свій професіоналізм та ефективно працювати на глибинному рівні.