Чому психотерапія починається з матері

У всіх глибинних підходах до психотерапії, від психоаналізу до сучасних інтегративних моделей, робота з ранніми об'єктними стосунками вважається ключовим етапом внутрішнього дорослішання. І саме стосунки з материнською фігурою утворюють перший і найфундаментальніший шар цієї роботи.

Коли ми говоримо "психотерапія починається з матері", ми не маємо на увазі, що вона зводиться лише до розбору батьківських історій. Йдеться про інше: без розуміння того, яким чином материнський образ вбудувався у структуру психіки людини, неможливо збагнути її спосіб переживання себе й світу. А отже, неможливо проводити по-справжньому глибоку терапевтичну роботу.

Сьогодні в публічних і професійних дискусіях про психотерапію регулярно лунає докір: мовляв, «аналіз батьківських фігур» — це спосіб зняти з клієнта відповідальність за власні вчинки та за незадовільне доросле життя. Замість того щоб учити брати відповідальність, терапія нібито «заохочує застрявання в дитячих образах».

Цей аргумент звучить переконливо лише для тих, хто погано розуміє суть глибинної роботи. У терапевтичному процесі робота з образом матері (і з ранніми об'єктними стосунками загалом) не є виправданням. Вона є дослідженням того, як сформувалася структура психіки й які патерни в ній діють несвідомо.

Це не звільняє людину від відповідальності. Навпаки, тільки через усвідомлення цих глибинних структур можна прийти до справжньої дорослої позиції. Доти, доки внутрішні материнські об'єкти керують людиною з тіні, вона значною мірою залишається зумовленою ними. Відповідальність стає можливою лише тоді, коли внутрішні автоматизми усвідомлені.

Як писав Віннікотт: «Свобода бути собою можлива лише після того, як визнано залежність». Психотерапія, що оминає базові шари психіки заради «відповідальності», часто залишає клієнта заручником тих самих несвідомих сценаріїв.

Із перших митей життя дитина формує свої уявлення про світ і про себе через ставлення до неї значущого Іншого — передусім матері або материнської фігури. Ця взаємодія — не просто емоційна; вона буквально вибудовує базові схеми сприйняття себе й інших.

Як писав Дональд Віннікотт, «немає такої речі, як немовля саме по собі; є немовля і дорослий, який про нього піклується». Саме в цьому діадному досвіді дитина вперше починає усвідомлювати своє існування. Переживання себе як цілісного суб’єкта спирається на якість материнського відгуку, на її здатність бути достатньо хорошою — не ідеальною, а емоційно доступною, витримуючою й такою, що поступово вводить дитину в реальність.

Материнський образ як внутрішній об’єкт

Образ матері не зникає з дорослішанням, навпаки, він інтегрується у внутрішню психічну структуру. У термінах психоаналізу — стає внутрішнім об’єктом. Ці внутрішні об’єкти це не просто спогади, це активні емоційні конструкції, які продовжують впливати на самовідчуття, стиль стосунків, переживання залежності й автономії.

Робота з образом матері в терапії — це дослідження не стільки фактів минулого, скільки того, як цей образ вбудувався у психіку і які несвідомі патерни він організовує.

Карл Густав Юнг стверджував, що архетип Великої Матері залишається активним у несвідомому впродовж усього життя. «Мати — це перша реальність, з якою зіштовхується дитина. Але й у дорослому віці її образ продовжує жити в несвідомому, забарвлюючи стосунки з тілом, із жінками, зі світом у цілому», — писав він.

Жак Лакан зробив надзвичайно важливий внесок у розуміння цієї теми, показавши, що суб’єкт формується в полі бажання Іншого. І в самому раньому періоді цим Іншим є мати.

За Лаканом, дитина народжується як об’єкт материнського бажання. Те, як мати несе це бажання, як вона віддзеркалює дитину, як витримує чи не витримує її потреби — стає матрицею, за якою дитина починає вибудовувати своє Я.

Якщо поле бажання Іншого виявляється травматичним (наприклад, мати надто поглинаюча, відкидаюча або хаотична), у дитини формуються нестійкі або деформовані межі Я. Без усвідомлення цих структур у терапії людина ризикує несвідомо відтворювати їх у нових стосунках і сценаріях.

Робота з образом матері в терапії

Що означає працювати з образом матері в терапії?

Це не «розбір стосунків із конкретною матір’ю» у побутовому сенсі. Це робота з тим, як клієнт засвоїв образ матері як внутрішній об’єкт — і як цей образ продовжує впливати на його самовідчуття, переживання стосунків, межі Я.

Аналіз внутрішнього образу матері дає клієнтові змогу:

• усвідомити несвідомі патерни залежності, самознецінення чи поглинання;
• відновити контакт із відкинутими або пригніченими почуттями;
• сформувати більш стійкі внутрішні опори;
• навчитися будувати зрілі стосунки без несвідомого відтворення ранніх сценаріїв.

Чому без цього терапія залишається поверхневою? Без пропрацювання базових материнських об’єктів терапія ризикує залишитися на рівні раціональних технік або підтримувальної розмови. Можна навчити людину відстежувати думки, коригувати поведінку, «брати відповідальність», але якщо внутрішні опори не сформовані, ці зміни залишаються крихкими. Усвідомлена зрілість ґрунтується не на запереченні ранньої залежності, а на її розумінні та переосмисленні.

Архетипові та об’єктні рівні психіки не зникають із віком, адже вони або інтегруються в основу суб’єкта, або продовжують діяти через симптоми та стосунки.

Психотерапія починається з матері — в буквальному сенсі

Чому ж психотерапія починається з матері? Тому що саме через аналіз ранніх об’єктних стосунків клієнт отримує змогу усвідомити, які несвідомі моделі він несе з немовлячого й дитячого досвіду.

Будь-який глибинний терапевтичний процес зрештою приводить до запитань:

• як мене бачили й відчували на самому початку мого життя;
• що я був змушений придушити або втратити заради виживання в стосунках із материнською фігурою;
• які ранні страхи, фантазії й дефіцити я продовжую відтворювати, не усвідомлюючи цього.

Відповіді на ці запитання — не просто «робота з минулим». Це спосіб відкрити простір для зрілої суб’єктності.

Усвідомлення як шлях до зрілості

Робота з образом матері не суперечить розвиткові відповідальності. Навпаки, усвідомивши, які дефіцити або викривлення вбудувалися в психіку через ранній досвід, людина отримує змогу припинити несвідомо їх розігрувати. Тоді дорослішання стає внутрішньо пережитим процесом.

Психотерапія починається з матері не тому, що хтось хоче вічно «копирсатися в минулому». А тому, що внутрішні материнські об’єкти — це фундамент структури Я. Не усвідомивши, яких форм вони набули в психіці, неможливо побудувати стійкі зрілі стосунки із собою та зі світом.

Саме тому в усіх глибинних підходах робота з ранніми об’єктними стосунками залишається найважливішою частиною терапевтичного процесу. Усвідомлення цього — ознака професіоналізму. І зрілості — як терапевта, так і клієнта.