Чи справді люди схожі на своїх собак?

Багато власників собак замислюються, чи мають вони щось спільне зі своїми улюбленцями, наприклад, спокійний характер, товариськість або навіть впертість. Ідея про схожість людей і собак це не жарт, це питання яке вже стало об’єктом наукових досліджень.

Як клініцистка й дослідниця, що вивчає різні аспекти взаємодії між людьми й тваринами та працює з тими, хто переживає втрату домашнього улюбленця, я добре розумію, наскільки глибокими можуть бути ці стосунки. Особливо мене цікавить, як сприйнята схожість і емоційний зв’язок із собакою впливають на якість цієї взаємодії.

Розуміння того, що наразі відомо про подібність між людьми й собаками, важливе ще й тому, що допомагає з’ясувати, чи впливають ці подібності, як зовнішні, так і особистісні, на глибину та якість зв’язку.

Науковці, які досліджують сприйняття схожості між людьми й собаками, прагнуть з’ясувати, наскільки ці уявлення відповідають реальності та як вони впливають на стосунки між власником і твариною. Один із нещодавніх оглядів узагальнює результати 15 емпіричних досліджень, присвячених як зовнішній, так і особистісній подібності між собаками та їхніми господарями. У сфері особистісних рис було виявлено, що собаки й їхні власники можуть мати подібні рівні екстраверсії, тривожності чи соціальності.

Деякі дослідження свідчать: особливо при виборі породистих собак люди іноді надають перевагу тваринам, які мають зовнішню схожість із ними. Наприклад, існує зв’язок між довжиною жіночого волосся і вибором собак із відповідною довжиною вух: жінки з коротким волоссям частіше обирають коротковухих собак. Інше дослідження вказує, що найбільш помітна подібність часто простежується в ділянці очей. Також встановлено позитивну кореляцію між індексом маси тіла (ІМТ) власників і наявністю зайвої ваги у їхніх собак, ймовірно, це свідчить про спільний стиль життя.

Водночас варто враховувати, що більшість таких досліджень ґрунтується на самооцінювальних анкетах, які заповнюють самі власники. Тому можна припустити, що результати частково відображають саме їхні суб’єктивні уявлення.

Однак є й інші докази. В одному з досліджень учасників, які ніколи не бачили пари «людина — собака», просили зіставити фотографії власників і тварин за візуальною схожістю. Більшість респондентів правильно впізнали пари. Це свідчить, що подібність це не лише питання суб’єктивного сприйняття власника, а й феномен, який можна розпізнати ззовні.

Чому так відбувається? Одна з гіпотез еволюційна: ми інстинктивно тяжіємо до тих, хто нам подібний.

В еволюційному контексті належність до згуртованих і передбачуваних спільнот сприяла виживанню та кооперації. Ці патерни й досі впливають на наші стосунки, адже ми тягнемося до людей, які поділяють наші цінності, поведінкові особливості чи навіть зовнішні риси. Схожі механізми, вочевидь, працюють і у стосунках із собаками.

Це особливо помітно серед власників породистих тварин, адже вибір породи часто базується на асоціаціях із певними рисами характеру. До того ж стандартизовані ознаки порід забезпечують вищу поведінкову передбачуваність.

Інше можливе пояснення особистісної подібності — це емоційний обмін, взаємна регуляція, підкріплення поведінки та навчання через спостереження й наслідування. Наприклад, власник може (навіть несвідомо) підкріплювати ті чи інші реакції собаки відповідно до власного стилю життя. З часом така емоційна взаємодія може впливати на формування внутрішніх станів як у тварини, так і в людини.
 

Розуміння того, як сприйняття подібності впливає на стосунки з собакою, становить не лише академічний інтерес. Воно може сприяти формуванню глибших і здоровіших зв’язків між людьми та тваринами. Люди, які бачать у своєму собаці щось від себе, схильні сильніше емоційно залучатися у взаємодію, краще розуміти поведінкові труднощі й виявляти більше терпимості.

Водночас надмірне проєктування людських рис на собаку може призводити до хибних очікувань. У такому випадку замість живого контакту виникає спотворене уявлення і тварина стає радше віддзеркаленням людини, ніж самостійною істотою. 

Навіть коли характери людини й собаки не збігаються, вони можуть ідеально пасувати одне одному. Уявімо грайливого, енергійного собаку та його господаря — стриманого або інтровертованого за вдачею.

Енергія тварини здатна спонукати людину до активності, формуючи здорові звички, такі як щоденні прогулянки, більше часу на свіжому повітрі. А спільні моменти радості, роздратування чи навіть смутку створюють відчуття емоційної близькості та підтримки.

Хоча іноді люди й справді мають подібні риси зі своїми собаками, дослідження свідчать: у формуванні якісного зв’язку вирішальним може бути не стільки схожість, скільки сумісність. Наприклад, стиль прив’язаності або індивідуальні риси власника можуть відігравати не менш важливу роль.

До того ж відчуття схожості не завжди виникає миттєво, воно може з’явитися поступово, через взаємну регуляцію, підкріплення, спільну буденність. У цьому сенсі зв’язок між людиною і собакою подібний до глибоких міжлюдських стосунків, де сумісність не обов’язково означає однаковість.

Як і в людських стосунках, саме схожість, не завжди те, що нас поєднує. Вона може допомагати, але найглибші зв’язки часто народжуються не між подібними, а між тими, хто навчився чути одне одного, підтримувати, приймати відмінності й будувати простір для взаєморозуміння.

Оригінал статті англійською мовою за посиланням