Архетип Матері: внутрішнє місце, де мене люблять

Кожному з нас потрібна опора — не зовнішня, а внутрішня. В юнгіанській психології такою опорою може стати образ Матері, не буквальної, а архетипової. Це той глибинний психічний ресурс, який дозволяє втішатись, довіряти собі, не зникати у втомі й соромі, а жити. Цей текст про те, як проявляється архетип Матері в нашій психіці, що стається, коли він травмований, і як терапія допомагає його відновити.

Мати - це не лише людина, яка нас народила. В юнгіанському сенсі Мати - це архетип. Тобто глибинний, універсальний психічний образ, який живе в колективному несвідомому. Він старший за наш досвід, за культуру, за особисту історію. Материнський архетип - це про здатність давати життя, підтримувати, годувати, плекати. Це джерело тепла, захисту, тіла, тиші й живлення.

Водночас, це не завжди «приємна» енергія. Мати може бути як світлою - турботливою, приймаючою, життєдайною, так і темною - поглинаючою, знецінюючою, руйнівною. І все це - сторони одного архетипу.

Тобто, коли ми говоримо про архетип Матері, ми говоримо не про конкретну маму, а про внутрішню силу, яка може проявлятись у всьому - у тілі, у снах, у стосунках, у терапії, в мистецтві, в житті.

Коли внутрішня Мама жива, ми маємо опору всередині. Ми вміємо себе втішити, ми довіряємо своїм потребам, ми дозволяємо собі задовольняти свої потреби. Нам не соромно плакати, бути вразливими. Ми не караємо себе за слабкість.

Архетип Матері проявляється на всіх рівнях:

• тілесно - у відчутті безпеки, тепла, контакту з тілом;

• емоційно - у здатності витримувати почуття, не заморожуватись в моменті болю;

• символічно - через сни, образи природи, міфи, казки, жіночі фігури у фільмах або творах мистецтва.

Іноді він приходить через образ землі, печери, води, галявини, луга, лона, ночі. Або теплих обіймів, які не вимагають нічого, а просто є. У терапії ця енергія може проявитись як мовчазна присутність, як тепло в тілі, як досвід «я живий і зі мною нічого поганого не станеться».

Але багато з нас виросли без досвіду такої Матері. Наша реальна мама могла бути в депресії, хворіти, бути надто зайнята виживанням. Або вона була поруч тілесно, але не емоційно. Або, ще складніше, вона сама була пораненою дитиною, яку ніхто ніколи не вчив, як бути опорою.

І тоді архетип Матері всередині залишається не прожитим, відсутнім або спотвореним. Це відчувається як:

• глибока недовіра до турботи - навіть якщо нам щось дають, ми не віримо, що це надовго;

• сором за свої потреби - бо нас не навчили, що мати їх це нормально;

• гіперконтроль, виснаження - бо ніхто не тримає нас, і ми мусимо тримати себе самі;

• постійна втома і прагнення зникнути - як захист від переповнення.

У роботі з клієнтами ці речі проявляються через сльози на просте питання «що б тобі зараз хотілось?», через неможливість сказати «я втомився», через потребу все розуміти, тримати, доводити.

Повернення до світлої сторони архетипу Матері - це не про те, щоб знайти собі «нову маму». Це про відновлення контакту з глибинною опорою, яка вже є всередині.

У терапевтичному процесі це часто відбувається дуже повільно. Терапевт може бути носієм функції Матері - утримувати, не поспішати, бути поруч, бачити біль, не зникаючи. Це не про те, щоб рятувати. Це про те, щоб бути. І ця присутність поступово стає досвідом, який клієнт забирає з собою.

Згодом ця внутрішня Мама може проявитися у турботі про себе, у відчутті меж, у новій інтонації до себе: «я маю право відпочити», «я не мушу це робити зараз», «мені можна помилятись». Це зовсім не про слабкість. Це про глибоку силу - залишатись вразливим і живим.

Іноді клієнти питають: ну а навіщо мені це? Я вже дорослий. Історія дитинства  - позаду. Але справа в тому, що архетипи не мають віку. Внутрішня Мати нам потрібна завжди. Навіть якщо зовні ми керуємо бізнесом, маємо дітей чи приймаємо складні рішення. Бо саме ця частина в нас:

• дозволяє зупинитись, дихати, не втрачати себе;

• дає тепло, навіть коли зовні холодно;

• допомагає відчути тіло не як інструмент, а як дім;

• пробуджує творчість, м’якість, інтуїцію, глибину.

Тому що життя - це не тільки досягнення. Це ще й коріння. Це ґрунт під ногами. Це спокій в серці. Це знання - я є. І цього достатньо.